Годі пхати свого носа не в свою справу? Це ми його родина.

Коли ми з чоловіком лише познайомились, то зрозуміли, що це назавжди. Ми вдвох уже працювали, я тоді жила у власній квартирі, а чоловік з мамою у великому будинку. У нього є ще молодша сестра Іра, яка вже була заміжня.

З самого початку наших відносин, коли його мама з сестрою сприйняли мене в штики, я відразу сказала чоловікові, що лаятися з ними не буду. Він мене вибрав і на мені одружився, а тому це його справа: захищати свою дружину від нападок цих жінок. Я мудро вирішила не втручатися і не уподібнюватися до них.

Чоловік Іри пішов від неї після того, як вона народила дуже смагляву дівчинку, через 9 місяців після поїздки з подругою до Туреччини. Залишившись без чоловіка, Іра спробувала повісити забезпечення потреб своєї дочки на свого брата, але у неї нічого не вийшло.

Вона довго бідкалася моєму чоловікові про те, яким безвідповідальним виявився її чоловік. За словами сестри чоловіка виходило, що кинули її не через нагуляну дитину, а через стать народженого немовляти:

– Всю вагітність обіцяли хлопчика, а я народила дівчинку. Ось він і пішов, не потрібна йому дочка. – обливалася сльозами на нашій кухні невтішна покинута жінка.

Мій чоловік їй повірив і обіцяв підтримку. Іра йшла від нас задоволена, насилу приховуючи свій переможний вигляд. Ось тільки з її чоловіком ми працюємо разом і правду я дізналася з перших рук. Колишній чоловік Іри навіть тест на батьківство зробив, щоб знати напевно.

Поділившись отриманою інформацією з чоловіком, я перекрила фінансовий потік в Ірину кишеню. Мій чоловік відмовив сестрі не тільки через чоловічу солідарність, а й з-за обману сестри.

Та смертельно образилася на  брата, накрутила свою матір і родички чоловіка прийшли до нас в будинок «для виправлення несправедливості».

– Яка тобі різниця, від кого твоя сестра народила дитину? Головне, дівчинка – твоя племінниця, і ти зобов’язаний її утримувати! Це – твій обов’язок, як старшого брата! – свекруха дорікала чоловіка і повернулася до мене

– А тобі що, зайнятися більше нічим, крім як пхати свого носа не в свою справу? Он, підлоги у тебе брудні, займися краще господарством! Це – не твоя справа, куди мій син витрачає зароблені ним гроші!

– Мамо, зроби обличчя простіше. І не треба так розмовляти з моєю дружиною – ти в неї в гостях. Іра мене обманула. Вона могла сказати правду або взагалі нічого не говорити, просто попросити про допомогу. Але вона вважала за краще мене обдурити! Так що, вона сама винна. Все, розмова закінчена!

– Ти як одружився, відразу злим став. Погано це на тебе впливає, розлучитися тобі треба, поки не пізно. – важко зітхнула свекруха під хихикання Іри.

– Ось так, братику. Вигнав би дружину, я б з дочкою до тебе переїхала, за домом стежила, годувала б тебе нормально. – її нахабство просто не знало меж.

– А ти слухай, що тобі сестра каже і на вус мотай. Все одно ця твоя бездітна. А так хоч не чужу дитину виростиш. – додала улюблена свекруха.

– Вам пора. А якщо моя дружина зараз не почує вибачень, ви обидві більше ніколи не отримаєте від мене ні копійки. Вона чекає. – зупинив їх  чоловік.

Слова чоловіка були музикою для моїх вух, як і вибачення цих хамок. Прихильно кивнувши у відповідь на проціджені крізь зуби «пробач», я поцікавилася:

– Про справи поговорили, може, чаю поп’єте?

– Мені тут шматок в горло не лізе. Ходімо, Іринко, нам пора. Не вийшло звернутися до совісті сина. Він для нас втрачений – каблук дружини для нього важливіший родинних зв’язків. Залишиться без спадщини, буде знати, як маму ні в що не ставити! – свекруха високо задерла ніс, схопила дочку за руку і вони покинули нашу квартиру, навіть не зволивши попрощатися.

– Як вони мені обидві набридли. Дав же Бог рідню. – зітхнув чоловік.

– Не такі вони й погані. – зауважила я. – Все могло б бути набагато гірше. Спасибі, що заступився.

Звісно, ми не могли залишити племінницю голодною – дівчинка не винна в гріхах своєї недолугої матері. Ми привозимо їй іграшки та продукти, купуємо ліки. Гроші Ірі ми дали всього один раз. От тільки нігті та вії для неї набагато важливіше, ніж власна дитина. Іра не припиняє свої нападки на мене, що це з моєї вини вони з дочкою не мають за що жити.

Є такі люди – в усіх своїх бідах винні не вони самі, а інші. Хто просив її зраджувати чоловікові? Ніхто. Що заважає їй влаштуватися на роботу? Ніхто. Їй простіше сидіти нити і чекати, що все само вирішиться.