-Це через тебе я на вулиці! Коли ти віддаси мені свою квартиру?

У мене ніколи не було особливо теплих стосунків з родиною чоловіка. Жили ми в моїй трикімнатній квартирі, подарованій бабусею до заміжжя, а тому через рік після одруження ми вирішили народити дитину. Проблеми в нас почались майже одразу після народження  сина.

Молодший брат мого чоловіка вирішив ходити до нас на обід. Його робота в десяти хвилинах ходьби від нашого будинку, а оскільки я в декреті була, то він і вирішив  приходити кожен день на безкоштовний «бізнес-ланч». А оскільки брат чоловіка, Міша, їсть дуже багато, то і готувати мені доводилося щодня.

Я поскаржилася чоловікові, що у мене немає ні бажання, ні зайвого часу, щоб годувати його родича.

– Ну він же нам допоміг! – заперечив мені чоловік.

Ага, допоміг. Ми тоді машину продавали, він нам покупця знайшов і комісійні з нас взяв. І чомусь тепер за цю «допомогу» я повинна витрачати на нього свій час?

Я подумала, якщо чоловікові не шкода своєї їжі для близької людини – нехай Міша приходить і їсть. Я вирішила більше не надриватися і готувати як зазвичай: раз у 2 дні. Тому якщо Міша з’їв вечерю чоловіка – то це проблеми чоловіка. У перший раз прийшовши додому, побачивши порожні каструлі і вислухавши моє «Міша зжер», чоловік зварив собі пельмені. Наступного разу пельменів не було – чоловік спробував відібрати в мене варену броколі. Він засунув в рот шматочок капусти, скривився і почав відправляти мене на кухню, щоб я приготувала їжу своєму годувальнику. Я відмовилася, меланхолійно зауваживши:

– А навіщо? Все одно твій брат завтра прийде і все з’їсть.

Чоловік пішов, сам насмажив м’яса з картоплею і заявив, що ще й на завтра на вечерю залишиться. Не залишилося – Міша був.

І тільки тоді чоловік поговорив з братом про те, що у нас не благодійна їдальня, і нічого до нас ходити кожен день. Міша дуже образився. Адже тепер доведеться харчуватися за власний рахунок, а з його апетитом – це досить дорого.

Тоді Міша вирішив поскаржитися мамі, що старший брат пошкодував для нього шматок хліба. Моя свекруха – своєрідна жінка.  Коли я народила сина, то вона подивилася на дитину і заявила:

– Не схожий на мого сина. Точно нагуляла. – і пішла.

А тут у свекрухи біда така трапилася: сина молодшого образили, годувати не хочуть. І хто? Повія, яка сидить на шиї у її старшого сина. Вона одразу до нас приїхала, з порога на мене з кулаками кинулася. Їй було однаково, що дитина у мене на руках.На щастя, чоловік удома був. Відтягнув від мене свою матусю і за поріг виставив.

Через кілька днів мені зателефонував задоволений Міша:

– Спасибі тобі. Мама на мене квартиру переписала, щоб вам з братом не дісталася. Я тобі винен.

Чоловіка це трохи образило, але що він міг зробити?

Син пішов в садок, чоловік мене влаштував до себе на роботу, а  Міша одружився і міцно заліз під каблук дружини. Все частіше в наш будинок почала приходити свекруха, її обличчя було все сумніше. Скаржилася постійно, що не вона тепер господиня в домі, а дружина Михайла там тепер за головну. Зате я така у неї молодець стала: і син мій уже на чоловіка схожий і господиня я чудова.

Чого і слід було очікувати, в один жахливий день прийшла свекруха до нас з валізами: виставила її за двері дружина Михайла. Свекруха живе у нас 2 тижні. І з кожним днем нахабніє все більше і більше. На її думку, в тому, що вона позбулася квартири, винна тільки я. А раз свекруха тепер через мене бездомна, то я повинна віддати їй свою квартиру.

А ось дуля їй з маслом! З’їжджати вона не збирається. Чоловікові шкода маму і він не бачить нічого страшного в тому, що вона буде жити з нами. Ще й згоден з матір’ю, вважає що вимоги у неї цілком справедливі. Насідають на мене вони вже вдвох:

– Коли ти віддаси мені свою квартиру? – запитує свекруха.

А чоловік мені говорить:

– Люба, ми ж все одно будемо тут жити, для нас нічого не зміниться.

Все б нічого, але квартира – моя власна, у чоловіка на неї немає ніяких прав. І відчуваю я, справа ось до чого йде: вилетять з мого дому і чоловік, і його нахабна мамуля.