Олені з роками чоловік вже набрид. Вона лаяла його, він огризався, намагався захиститися, виправдатися. Все було так, поки їй не наснився кошмар

Одна жінка сварилася із чоловіком. Він дратував, сперечався, помилявся, купував не те, що треба, забував важливе, чашку чайну не мив іноді, хропів… З роками все це набридло, звичайно. Жінка лаяла чоловіка, він огризався, намагався захиститися, виправдатися.

Ось так йшло життя. Діти виросли та жили окремо.

Дружина часто думала про те, як могла б скластися її доля. От якби вона не вийшла заміж за свого чоловіка, а знайшла когось цікавішого. Багатшого. Красивішого! Мабуть, вона поспішила. Даремно віддала молодість такій людині. Нудній, нецікавій… Зараз ось доводиться його терпіти, як терплять старого облізлого кота.

Від цих думок жінка ще більше злилася і дратувалася. Коли потрібно когось терпіти та вмовляти себе, ця людина дратує. Та ще й як!

І вночі дружина намагалася відсунутись від чоловіка подалі. І лаяла його за хропіння. Як ти набрид, – так вона говорила роздратовано.

І одного разу вночі жінці наснився страшний сон. Про чоловіка, про те, що його більше нема. Немає і все. І вона закричала. Заплакала. І прокинулася від того, що чоловік її обіймав і стривожено питав: “Що ти плачеш, Оленко? Ти чого?”

І дружина заплакала в голос. Тому що цієї миті зрозуміла, що ніхто ніколи в житті більше не назве її так. У п’ятдесят вісім років, – “Оленкою” ніхто більше не назве. І ніхто не обійме вночі, не спитає: мовляв, чого ти плачеш? Нікому справи немає до нашого плачу ночами…

І ніхто не терпітиме нас із нашими звичками, криками, роздратуванням, вимогами…Близьких дуже мало. А той, хто обійме вночі – той взагалі один. Більше ніхто. Один. Ось ця товстувата вусата людина поруч. Він обіймає, питає, теплий та живий…

Потім дружина обняла чоловіка і заснула. Вони були удвох найближчі люди.

І дружина спала і хропла. Вона не знала, що хропе іноді…

І потім вони все одно іноді сварилися. Це буває з усіма. Але дружина більше ні про що не шкодувала. І більше берегла чоловіка.

Тому що одному погано. І справа до нас тільки одиницям, які сплять поряд. І хроплять іноді…

І, може, вони теж могли знайти когось кращого. Багатшого, красивішого, добрішого і терплячішого… Але вибрали нас. І терплять. І люблять. І живуть поруч, поки не настане час розлучатися. І краще б він не прийшов якнайдовше…