Коханий нічого не їв удома, бо їздив до колишньої дружини на обід та вечерю

Жінка для свого коханого має бути музою, богинею, навіть пані, якщо хочете. Але ніяк не служницею чи куховаркою!

Я за свої 32 роки зрозуміла одне: сама себе не поважатимеш – і інші не стануть. Змалку знала, чого хочу і вміла цього домагатися.

З дитинства ненавиділа всю цю кухонну суєту. Мама працювала на двох роботах, а бабуся – по господарству. І подружки мої шкільні вічно чіплялися після уроків: «Підемо до твоєї бабусі поїмо, у неї завжди є щось смачненьке!» Як взагалі нормальна людина всі ці солянки-холодці їсти може?

Після закінчення коледжу я помчала до столиці. Відучилася на курсах менеджерів, попрацювала, покрутилася і рушила до шоу-бізнесу, так би мовити. Подумали, що співачкою захотіла стати? Ні, я працюю адміністратором у великій концертній залі.

У нас часто різні компанії знімають зали для корпоративів та різних свят – ось на таких заходах люди цікаві та трапляються. Так я зустріла свого майбутнього чоловіка, Мішу.

Їхній будівельний холдинг відзначав у нас ювілей, я вийшла попрацювати на захід вечірнім адміністратором. Якоїсь миті колега принесла нам по склянці апельсинового соку (на роботі можна тільки безалкогольні напої), і я за спиною почула: «Така гарна дівчина має не сік пити, а лише дороге шампанське!»

Обернулася, побачила приємного, трохи повненького чоловіка. Вже трохи напідпитку. Пожартували, посміялися, він попросив у мене номер телефону.

Ми з Мишком разом уже три роки. Спочатку лише зустрічалися, потім він мені винайняв квартиру. Йому тоді було 48 років, і, зрозуміло, він був одружений. Але мене це анітрохи не бентежило.

Тим більше, що він з першого дня казав, що з дружиною вони вже давно більше ніж друзі. І ось півроку тому він нарешті остаточно з’їхав від своєї «старенької» і перебрався до мене.

Квартиру я обставила добре, цікаво, смак маю. Справжнє любовне гніздечко. Єдина умова, яку я коханому поставила одразу – я не домогосподарка і рабиною кухні ставати не маю наміру.

Все життя мріяла нормально харчуватися, у ресторанах. А якщо хоче вдома поїсти – то зараз доставка за годину будь-що привезе.

І останнім часом помітила, що в нього апетит зник. Прийдемо кудись після роботи, а він замовить якусь дрібницю і майже не їсть нічого. Раніше половину меню замовляв! З грошима у нього проблем немає – кожні три місяці відпочивати мене возить то на Буковель, то на Одесу, то ще куди-небудь.

Коротше, я навіть занепокоїлася: вік у нього такий, у чоловіків починають всякі погані захворювання виявлятися. Якось після такої напівголодної (для нього) вечері в італійському ресторані я вдома завела розмову:

– Мишко, ти потай від мене на дієту сів? Ти ж знаєш, що я тебе люблю навіть із твоїм животом!

– Аліна, ти здуріла? Яка дієта? З чого ти взяла?

– Ну, погано їж ти останнім часом. Навіть свої улюблені бургери додому давно не замовляли. Ти тільки не лайся. Може, лікареві показатися?

Коханий змінився на обличчі. Спочатку замовк, і по обличчю було видно, що в ньому якась боротьба йде. Потім підійшов, взяв мене за руки:

– Давай сядь. Не хотів тобі говорити, але так ще гірше. Все одно якось правда назовні випливе, і замість анекдоту трагедія вийде…

– Мишко, ти мене лякаєш.

– Розумієш, Аліна, мене всі ці казенні харчі, навіть їжа з твоїх дорогих ресторанів, набридли. Просто набридли. Я 25 років харчувався нормально, а зараз якісь суші їм, як якийсь підліток. А я борщ хочу!

– І в чому проблема? Замов доставку – привезуть тобі борщ. Все, що хочеш, привезуть…

– Ось! У цьому проблема! Я не хочу з доставки, хочу домашнього! Якось до Ольки заїжджав за документами на старий гараж, а в неї так смачно пахло супом… Ти ж не готуєш нічого! Ну ось я і став іноді заходити, поїсти смачненького, а то виразку з твоїми ресторанами скоро вже зароблю!

Я оніміла. Ольга – це його колишня дружина. Він працює за два кроки від своєї старої квартири і, виходить, мотається до неї чи не щодня?!

Аліна, ну це ж не зрада якась. Ти ж знаєш – ми мирно розійшлися з нею, не розлучилися ще навіть у процесі. Там теж мій дім. Що мені, навіть поїсти тепер зайти не можна?

– Знаєш що? Іди ти… спи тепер із борщем, а не зі мною!

Прокричала йому це в обличчя, вискочила з кухні. Він за мною. Зачинили двері до спальні перед його носом. Сиділа на ліжку така зла, що навіть заплакати не змогла.

Вже тиждень не розмовляємо. Намагається помиритись зі мною – то букет притягне, то іграшку. Браслет навіть золотий подарував. Нічого, хай походить, мучиться. А я ще подумаю – пробачити чи ні!