Завжди слухайте маму, але живіть окремо від неї

Власна система цінностей  є дуже важливою для кожної людини. У кожного з нас вона своя і формується завдяки урокам, отриманим від батьків в дитинстві.  Ми приймаємо їх систему цінностей з поправкою на особистий світогляд і сучасні реалії.

Кожна сім’я в цьому питанні виступає маленькою державою зі своїми традиціями. Такі традиції можуть стосуватися відносин, дозвілля, ведення побуту … Випробувані поколіннями, такі правила спрощують життя. Головне не забувати дивитися на родинні традиції крізь призму сучасності.

Моя мама завжди казала, що м’ясо потрібно солити в кінці приготування, вікна мити два рази в рік, а чоловіка не залишати наодинці з найкращою подругою. Вона навчила мене різати кружечки ковбаси на дві частини перед тим, як їх підсмажити, обов’язково їсти на обід супи, а головне – виконувати свої обіцянки.

Я й досі не сама слухняна дочка на світлі – виконую ці правила, сприймаю їх частиною себе. Я взагалі не допускаю відмови від усіх цих супів, вікон і обіцянок. Адже це те, що робить мене цілісною, а наші відносини з мамою – міцними. Це традиції. З їх допомогою мама передала мені те, що додало її власному життю більше зручності та безпеки. І вона зробила це з любові до мене.

Її мама так само передавала їй традиції : прядіння вовни, турботи про чоловіка-алкоголіка і маніпулювання оточуючими за допомогою своїх хвороб. З огляду на те, що шерсть для в’язання мама купує, а з її соціальними навичками та з моїм татом все в порядку – цими традиціями вона не користується. Їй доводиться самостійно створювати навички поведінки, більш корисні в її реальної ситуації, ніж досвід предків.

Те ж саме доводиться робити і мені. Наприклад, я створюю традиції самостійної літературної діяльності або найму фахівців з ремонту. Цього моя батьківська сім’я не вміє. Та й не повинні вони навчити мене всьому, що може колись стати в нагоді, тому що інакше моє життя було б точною копією їх життя, а це неможливо.

Ось це створення копій і є сенсом будь-якої традиції : роби так само, як робили твої предки і не помилишся. Позитивні у своїй суті, спрямовані на виживання навички, не завжди впроваджуються в реальності. Тому що реальність змінюється, а старі навички можуть виявитися непотрібними, марними, а то й відверто шкідливими.

Так що традиції бувають функціональними та дисфункціональними.

Перші виконують свою пряму функцію : пристосування прийдешніх поколінь до життя, їх виживання найкращим чином. У сільських районах це можуть бути традиції, пов’язані з доглядом за домашньою худобою, роботою в полі та з’єднанням сім’ї в одну велику спільноту робочих рук. Це функціонально: адже чим більше в родині людей, тим більше роботи вони виконають, тим краще буде їх життя, що залежить від результатів цієї праці.

У місті ці навички виявляються вже дисфункціональними: велика сім’я в маленькій квартирі буде не ефективним робочим підрядом, а перетвориться, скоріше, в зграю де всі випробовують один до одного. В реальності великого міста ефективна відособленість.

Так справа йде з будь-якою іншою традицією. Створена в певних умовах, спрямована на краще пристосування до навколишнього середовища, в іншій обстановці традиція перестає працювати.

Так, наприклад, сьогодні чітко простежуються дисфункціональні традиції, що залишилися з часів дефіциту. Продуктові запаси, які ніхто ніколи не з’їсть. Накопичення всього по типу «не викидати, а раптом коли-небудь стане в нагоді, хороша ж річ». Ми тримаємося за поганого лікаря, як ніби інших немає, зберігаємо вірність певній марці товару (з тієї ж причини), ходимо в поганий спортклуб (із взагалі незрозумілих міркувань). Цей вибір ми робимо не замислюючись – просто тому, що так нас навчили, такі традиції передали, та й мама завжди казала …

Завдяки сімейним традиціям, наше життя може стати і кращим, і гіршим. Для того щоб оцінити передані нам навички та зрозуміти, чи варто залишати їх у власному житті в тому ж вигляді, потрібен процес, який називається «усвідомленням, інтроекцією».

Інтроекція – це те, що повідомляється маленьким нам як істина, і те, що маленькі ми як істину і сприймаємо. Трава зелена, небо блакитне, а в цьому житті потрібно бути насторожі та нікому не вірити: все ці твердження, що звучать з улюблених батьківських вуст, стають абсолютною правдою. Так ми й починаємо жити – до тих пір, поки не розуміємо, що фрази «Земля обертається навколо Сонця» і «якщо ти не будеш чистити унітаз двічі в день, то твій чоловік тебе кине» мають в нашій голові однакову цінність.

Для того щоб помітити ці неефективні переконання, потрібен досвід життя поза сім’єю. Це самостійний побут, в якому у нас є можливість зрозуміти, а чи дійсно необхідно готувати щодня обіди з трьох страв? Чи подобається мені нікому не вірити? Чи згоден я прожити все своє життя в оточенні двох собак і трьох кішок або  мене ці клопоти обтяжують?

Це і називається усвідомленням інтроекції. Переоцінити правила і традиції, засвоєні з батьківської сім’ї, необхідно для корекції непотрібних установок. Зрештою, кожен з нас в свою чергу несе відповідальність за те, щоб створити нові, більш корисні моделі поведінки і передати їх своїм дітям у вигляді традицій – і за допомогою них же створити свою власну, міцну і щасливу сім’ю.

Так що слухайте маму. Але живіть окремо.

джерело