«Так плюньте ви на гроші, поїхали з нами! Ми все оплатимо! » А через місяць вони вимагають від нас грошей…
Ми одружилися минулого року. Практично одразу ми заїхали в однокімнатну квартиру в новобудові. Район нам подобався, я на роботу могла пішки йти, а чоловік на метро їздив. За стіною, в трійці живуть молоде подружжя – наші ровесники.
Попри те, що ми мешканці одного будинку, фінансове становище у нас різне. Ми платимо іпотеку щомісяця, а наші друзі (тепер уже колишні) – власники своєї квартири. Та й заробіток у них вище, ми це зрозуміли ще до знайомства. Проте, вони були дуже доброзичливі та товариські. Мене бентежило їх бажання дружити з нами, я розуміла, що ми з різних кіл. Але протягом року ми зблизилися і кілька свят відзначили разом.
Цього літа Діма й Аня запропонували поїхати з ними на Кіпр. Ми відмовилися – з роботи не відпустять, грошей немає. Вони стали наполегливо вмовляти. Ми – наполегливо відмовлятися. Подружжя вирішило зняти на курорті віллу за 40 000 грн, нам така сума, навіть її частина була не по кишені. Ми запропонували їм шукати інших попутників.
Через тиждень вони знову підняли питання відпустки. Ми знову відповіли негативно.
– Так плюньте ви на гроші, поїхали з нами! Ми все оплатимо! – заявили вони.
Ми з чоловіком задумалися. З іпотекою ми ще не скоро куди-небудь вирвемося. І вирішили так: якщо на роботі кожного з нас відпустять на 2 тижні, то ми полетимо. Ні означає ні.
І, о, диво! Нас відпускають. Усі щасливі. Ми чудово проводимо час. Правда, з чоловіком віллу майже не залишаємо, просимо друзів не витрачатися на нас. Плаваємо в басейні, відсипаємося. Прийшов час повертатися назад. Ми від щирого серця дякуємо друзям за прекрасний час. Рідко зустрінеш таку великодушність і щедрість в наш час.
Через місяць мені дзвонить Аня і каже, що їй терміново потрібно 10 000 грн. Я відповідаю – грошей немає, ти ж знаєш, у нас іпотека.
– Але ми ж вас на відпочинок возили! Ти вже забула, чи що? Мені гроші терміново потрібні, займи у кого-небудь! Та й взагалі, починайте по частинах гроші віддавати. А то негарно виходить, так ніби ви за наш з Дімою рахунок відпочили. Все, не можу говорити, з колегою йдемо на обідню перерву. Увечері зайду до вас!
Аня відключилася, а я ще довго дивилася на екран телефону. З самого початку мені було неприємно їхати відпочивати чужим коштом. Але ж вони так наполягали? Так напористо запрошували нас поїхати з ними. Хіба так можна?
Або ми з чоловіком повели себе нахабно? І треба було відмовлятися до останнього?
Чи варто віддавати ці гроші, адже нічим, крім морального тиску, їх повернути не можна? Я маю на увазі, не писали ж ми розписку про те, що взяли у них гроші на відпочинок? Мільйон питань крутиться в голові. Віддавати? Чи не віддавати?
Віддала б, якби гроші були зайві. Але ж нам ще в одному будинку багато років жити, за стінкою …