– Навіщо ти мені потрібна? Навіть телефон купити не можеш! Їж сама свої шоколадки! 

В суботу ми  з сином пішли гуляти на дитячий майданчик біля будинку. Він практично ніколи не буває порожнім. Ось і сьогодні тут гуляли кілька дітей.

Серед них була дівчинка, їй було приблизно п’ять років. З дівчинкою на майданчику була її бабуся. Всі діти грали разом, а ця дівчинка сиділа окремо на краю пісочниці й похмуро дивилася на те, що відбувається.

– Катю, йди пограй з дітками, розважся! – вмовляла її бабуся.

– Ні, не хочу, відстати від мене! – відмахувалася від неї внучка.

Минуло ще якийсь час, мій син вже встиг кілька разів навернутися з ігрового містечка у вигляді гірки, втомитися, відпочити, знову втомитися … А ця дівчинка продовжувала сидіти на одному місці й так і не йшла на діалог зі своєю бабусею.

Тут мій син, несподівано, підбіг до неї та простягнув їй лопатку для піску. Такий джентльменський жест. Дівчинка ця подивилася на нього і заявила:

– Сам грай своєї лопаткою, не потрібна вона мені! Я телефон новий хочу!

Влад подивився на неї, мовчки розвернувся і втік гратися далі. Тут знову вступає в розмову бабуся:

– Ну навіщо ти так, Катя? Хлопчик з тобою погратись хотів, лопатку тобі давав. Іди, познайомся, може подружитеся, настрій підніметься. Або підемо вже додому, а то у мене ноги почали боліти!

– Не піду нікуди! Хочу новий телефон!  – вперто твердила дівчинка.

– Ну не можуть зараз твої батьки подарувати тобі телефон. Зараз у них грошиків немає, інших турбот вистачає. Потерпи трохи, може  на день народження твій у них вийде, – спробувала пояснити дівчинці ситуацію бабуся.

–  Ну тоді ти купи! – стала вимагати Катя.

– Ти чого, звідки у мене такі гроші. Я ж тільки пенсію отримую, слава Богу на продукти вистачає. Підемо, я тобі краще якусь шоколадку в магазині куплю!  – запропонувала бабуся.

– Не треба мені шоколадку! Не хочу! Не потрібна вона мені. І ти мені не потрібна!  – розплакалася дівчинка.

– Ти що таке кажеш, ти втомилася вже! Підемо додому! – засмучено промовила жінка.

– Не піду нікуди! Навіщо ти мені потрібна, якщо у тебе пенсія маленька? Навіть телефон купити не можеш! Їж сама свої шоколадки!  – закотила істерику дівчинка.

Ми з сином пішли додому, а бабуся так і залишилася сидіти зі своєю нахабною внучкою в цій пісочниці.

Як вважаєте, в чому причина? Брак часу у батьків на виховання або сильна розпещеність? Як на мене, так всипати б цієї Каті по попі й припинити виконувати капризи, щоб почала цінувати своїх рідних і близьких.