– Ми не до мами, а за тобою! Ми забираємо тебе…
В ранньому дитинстві у мене була щаслива сім’я. Мама працювала медсестрою в лікарні, тато працював на будівництві, інколи їздив в інші міста на роботу, у мене був брат-близнюк. батьки нас дуже любили, всі вечори ми проводили разом вдома, а у вихідні разом гуляли містом. Ми були в четвертому класі, коли в один день наше щастя закінчилось.
Ми були у своїй кімнаті, вчили уроки, коли почули крик мами. Підбігши до неї ми побачили її на підлозі з телефонною трубкою в руках. Вона голосно кричала крізь сльози. У той день нам сказали, що тато з другом їхали додому і потрапили в аварію … їх з нами більше немає. З того самого дня все змінилося.
Мама перестала ходити на роботу. Стала часто випивати. Щодня до неї стали приходити дивні, брудні, обдерті люди. Незабаром вона вже ні дня не могла провести без алкоголю. Прокидаючись вранці, вона бігла швидше за черговою пляшкою. Вдома не було що їсти, тому ми їли тільки в школі. Бувало й від сусідки баби Параски перепадав пиріжок. Ми перестали ходити в школу. Мама зовсім не звертала на нас уваги. У нашій квартирі відключили світло, газ, воду. Все нагадувало прохідний двір. Ми прибирали вдома, мили підлогу, збирали й викидали пляшки, але на наступний день було те ж саме.
Родичів у нас більше немає. Тільки сусідка баба Параска кликала нас до себе, але ми не йшли, тому що боялися залишити маму одну. Коли баба Параска приносила нам пиріжків, ми їх ховали і потроху кожен день годували маму і їли самі.
Того ранку я прокинулася від сильного стуку у двері. Це були вони, дядечко і тітонька з органів опіки. Вони вже не раз приїжджали до нас і розмовляли з мамою.
– Доброго ранку! А мама ще спить.
– А ми не до мами, а за тобою! Ми забираємо тебе в Дитячий Будинок!
– Ні … ні … я не хочу … – побігла я до мами.
– Мамочко, прокинься, не віддавай мене. – кричала я крізь сльози – Рідна моя матусю, я хочу бути з тобою. Скажи, що ти мене нікуди не відпустиш і нікому не віддаси …
Дядько відірвав мене від мами, боляче схопив за руку і повів в машину … Потроху все стало налагоджуватися. Маму позбавили батьківських прав. Ми закінчили школу із золотою медаллю. Я вступила до інституту на вчителя математики. Я дуже хотіла звільнитися від того життя і ніколи не хочу в нього повертатися. У мене зараз сім’я, чоловік і двоє синів близнюка. Ніхто з них не знає, що мені довелося пережити в дитинстві.