Мамо, може у нас зараз чорний день? Ми вже давно нічого не їли…
«Мамо, може у нас зараз чорний день? Ти ж говорила, що він коли їсти нічого немає, а у нас одна перловка і пшоно. Ми вже давно нічого не їли…»
В дитинстві дочка часто говорила Марії Семенівні ці слова. Жінка сама виховувала дітей. Чоловік пішов від неї коли синові було 2 роки, а дочка ще не народилась. Він справно платив аліменти, але жити з Марією не зміг. Вже тоді вона була надто ощадливою.
Жінка швидко віддала дочку в ясла та влаштувалась на роботу. Вона тоді ховала кожну зарплату в пакет в шафі та говорила дітям, що це на «на чорний день».
За своє життя вона зібрала дуже багато, своїй сусідці, яка була єдиною подругою, вона говорила про 4 мільйони. У свої 67 роки вона може собі дозволити багато чого, але це їй не потрібно. Хороша зарплата, пенсія не могли гарантувати жінці спокій, вона постійно боялася за завтрашній день.
Дітей теж вона завжди тримала в суворій економії, солодке тільки в Новий рік і Великдень. Подарунки були у вигляді альбомів, фарб, олівців і книг. Одяг їм купувала раз на рік перед першим вересня, іноді відразу на 2-3 роки. Марія ніколи нічого не викидала, у неї була забита мішками з речами вся комора і маленька кімната заставлена чим попало.
Син і дочка практично не спілкуються з матір’ю, вони втекли від неї, як тільки закінчили восьмий клас, вступили в технікум і почали підробляти, але дотепер не можуть забути злиденне дитинство при високій зарплаті матері.
Діти намагалися з нею спілкуватися, але вона завжди лаяла їх, що вони марнотрати, не вміють економити та хочуть по світу піти. Від будь-якої допомоги жінка не відмовлялася, гроші несла в банк, продукти на балкон або в холодильник.
Марія дуже давно не їла свіжої їжі та хороших овочів. В її раціоні була вівсянка, перловка, пшоно, макарони та уцінені овочі. Свіже зберігала до тих пір, поки не закінчувалися всі терміни зберігання. Чого боялася жінка і як в її розумінні повинен був виглядати чорний день невідомо, вона нікого не слухала і всіх лаяла. До речі ліки вона теж не купувала, за винятком дуже важких випадків.
Не так давно дочка побачила, як вона просить милостиню біля місцевого ринку. Вона одразу подзвонила братові, він приїхав і вони хотіли її забрати. На питання навіщо вона це робить, Марія відповіла, що зайва копійчина завжди потрібна, адже зараз все дорого коштує. Але все ж синові пообіцяла не робити так більше.
Через кілька днів її знову там побачила дочка, яка трохи від сорому не згоріла і пройшла мимо. Вона запропонувала братові показати її психіатру, адже це не нормально, при такому багатстві все життя злиденно жити. Брат подумав і відмовив, сказав нехай живе як знає.