– Хочеш жити мирно – закрий рот

Коли я була зовсім маленька, моя бабуся воювала з моєї прабабусею – вони були невісткою та свекрухою і їхні стосунки були жахливі. Прабабуся була лежачою дуже літньою жінкою, а бабуся всіляко знущалася з неї: не годувала її, поки прабабуся НЕ починала вити на всю квартиру, не виносила горщик – він так і стояв у кімнаті прабабусі і створював неприємне амбре. Улюбленими бабусиними словами були:

– Це тобі відплата, тварюко.

Я була маленька, пам’ятаю це не дуже чітко. Мама з татом тоді працювали, жили вдома у мами, а мене на день відводили до бабусі. Коли прабабусі не стало, ми з батьками переїхали до бабусі. І знову почалася лайка свекруха-невістка. Бабуся терпіти не могла мою маму. Під час їх сварок сусіди стукали по батареях, щоб вони обидві заткнулись.

Коли мені було 14,  бабусі не стало. Її ще навіть не поховали, як мама з посмішкою на обличчі почала викидати її речі. Вона, танцюючи, літала по квартирі та скидала все непотрібне: книги, журнали, одяг, постільну білизну, рушники – все, чого хоч раз торкалася бабуся – полетіло на смітник. Мама з татом тоді сильно сварилися через мамину поведінку. Тато дорікав її в нелюдяності, а мама кричала:

– Я впевнена, що ця кровопивця не затихне остаточно.

Через пів року вони розлучилися, тата я більше ніколи не бачила. Маючи перед очима такий приклад вибудовування сімейних відносин, я дала собі слово, що прийму маму свого майбутнього чоловіка.

Коли ми з Віталіком познайомилися і наші відносини йшли до шлюбу, я вірила, що докладу всіх зусиль для того, щоб сподобатися їй, щоб Віталік не метався між двох вогнів.

Я дуже старалася полюбити маму Віталіка. На жаль, виходило це в мене  геть погано. Коли я уважно слухала її поради, вона невдоволено кривилася:

– Блокнот чому не взяла? Записувати треба, все одно не запам’ятаєш!

Коли я готувала, вона обурено говорила:

– Фу, ти це для свиней зварила?

Варто було мені підійти до чоловіка та обійняти його, як вона тут же обурювалася:

– Чому ти чіпаєш мого сина немитими руками?

Моє терпіння почало здавати і я перестала мовчати у відповідь. Після першої ж лайки, я задумалася: адже все йде до того, що ми загрузнемо в скандалах і ненависті. Тоді я їй розповіла про те, що відбувалося в моїй родині. Я сказала, що рано чи пізно вона постаріє і їй не буде більше на кого розраховувати, крім як на мене. Я була щира у своїх почуттях:

– Ви – доросла мудра жінка. Чому Ви не можете сісти й спокійно поговорити. Якщо Вам хочеться зробити мені зауваження, скажіть його спокійним тоном. Кричачи, Ви тільки провокуєте мене на  агресивну відповідь. Чого Ви прагнете? Розлучення? Щоб Ваш син був нещасний? А якщо він з’їде разом зі мною? Ми з Вами, рано чи пізно, розсваритися в пух і прах. Кому це треба? Від подібного ніхто не виграє. Спробуймо жити нормальною сім’єю, без скандалів? Давайте спробуємо налагодити відносини, поки не пізно …

Вона слухала мене дуже уважно. У міру того, як я говорила, на її обличчі розквітала знущальна усмішка. Договорити вона мені не дала:

– Мені що, схилятися перед тобою тепер? Це ти увірвалася в наше життя! Прийшла в мій будинок, ходиш тут, як королева. Командуєш у мене під носом. Сім’ю вона нормальну хоче. Ти мене повчи ще! Хочеш жити мирно? Мовчи в ганчірочку! Ось і весь секрет!

Вона встала і пішла до себе в кімнату. Коли чоловік прийшов з роботи, вона заявила йому:

– Ти можеш залишитися, але щоб твоєї нахабної дівки тут і духу не було!

Подальші роки шлюбу ми з мамою чоловіка були «на ножах». Скільки крові було випито з обох сторін, скільки нервів перемотати – років на 5 життя скоротили точно.

Коли свекруха захворіла, чоловік привіз її до нас. Я не змогла стримати радісну посмішку – я була права! Мамі чоловіка ця посмішка не обіцяла нічого доброго. У глибині душі я розуміла, що ось він – мій шанс повернути всі знущання, але я з усіх сил тиснула подібні думки ще в зародку. Я не хочу знущатися з неї, не хочу радісно танцювати на її похоронах, як і не хочу виносити за нею горщики.

Ми знайшли свекрухи хорошу пару, яка буде дбати про неї за договором ренти. Нам її квартира потрібна, але не ціною догляду за матір’ю чоловіка, характер якої з роками ставав тільки гіршим. Як не дивно, свекруха, вперше в житті, мене підтримала. І вона – така одна.

Всі друзі, родичі, знайомі, чоловік, діти – всі мене засуджують за те, що я відмовила в догляді мамі чоловіка. Тільки я не спостерігала цілу чергу тих, хто б доглядав за нею навіть заради квартири – всі відмовилися.