Дякуючи мамі, сукня так і залишилась висіти

Сьогоднішній день мав стати найщасливішим в моєму житті, я мала вийти заміж за хлопця, якого дуже люблю… Але моя мрія не здійснилася і мене розриває від болю.

Мої батьки одружилися коли мама була вагітною. Я була незапланованою дитиною, але не відчувала цього, поки в нашій сім’ї не з’явилася моя молодша сестра Віка.

Мені було 5 років, коли в кімнату урочисто конверт з немовлям і радісно сказали: «Це твоя сестричка Вікторія і ти повинна її любити». Віка була дуже бажаною дитиною, тому ролі між нами розподілили так: Віка – улюблена дочка, а я –  просто дочка. Батьки ніколи навіть не намагалися приховати, що Віка у нас принцеса, «тому що маленьких люблять сильніше». Так ми і жили.

Через півтора року тато від нас пішов, як зараз я розумію – не витримав маминого владного характеру. Мама стала гарно одягатися, фарбуватися дужче і незабаром в нашій квартирі стали з’являтися якісь дядьки. При них мама ставала такою ніжною зі мною, що я купалася  її любові в ці моменти, адже мені так завжди не вистачало цього. А коли вони зникали – ставала колишньою: холодної зі мною і ласкавою з Вікою. Найчастіше мені доводилося гратися  самій, оскільки мама цілком була зайнята моєю сестрою. Але я росла слухняною дівчинкою і клопоту їй не доставляла.

Я вирослазакінчила школу і університет з відзнакою, влаштувалась на роботу. Згодом  я зустріла свого Антона. Ми познайомилися на вулиці, це було дуже романтичне знайомство. Почався несподівано дощ, лив не перестаючи, тому чекати, поки він закінчиться, не було сенсу. Я йшла додому по калюжах, накривши голову пакетом. І тут ззаду над моєю головою виростає парасолька. Я повернула голову і побачила симпатичного хлопця. На ніс йому впало кілька крапель дощу і мене це розсмішило. Так ми і познайомилися, обмінялися телефонами і він обіцяв зателефонувати на наступний день. І подзвонив.

Незабаром ми зняли квартиру, простеньку зовсім і стали жити разом. А через 5 місяців він зробив мені пропозицію. Антон  відвіз мене на вихідні в Рим і зробив такий сюрприз. Я не очікувала, я була в ейфорії. Мені здавалося це сон, я ніяк не могла повірити що це реальність, що це мені роблять пропозицію в Римі!

Здається і мама з Вікою не могли в це повірити і навіть начебто були не раді. «А чому саме Рим? » і невдоволено корчили гримаси. Антон мене заспокоював як міг: «Ну кохана, ти ж знаєш – родичів не вибирають. І нам не з ними жити, а одне з одним!»

Ми почали готуватися до весілля і що б ми з Антоном не обрали – мама критикувала все. Їй не подобалося ні кафе, ні меню, ні моя сукня…

До призначеної дати залишалося 2 місяці і мама вирішила нас відвідати, перший раз. Я пам’ятаю її зневажливе обличчя, коли вона пройшла в кімнату і заявила:

-Тут ви жити не будете! Це ж справжній свинарник! Поживете поки у нас, якщо вже твій Антон не здатний купити власну квартиру!

Я остовпіла і перевела погляд на Антона. Я й досі пам’ятаю його обличчя в той момент. Вони пішли, а на наступний ранок він мені сказав:

-Кохана, ти мене пробач, я хочу з тобою жити, я люблю тебе. Але я не зможу жити з ними. Це твоя рідня і від них нікуди не дінешся. Мені потрібен час, щоб все обдумати. Пробач мене.

Сьогодні ми повинні були зіграти весілля. Антон все думає, тільки зрідка мені дзвонить і питає як справи. А моя весільна сукня так і припадає пилом у шафі.