– Якщо перепишеш на неї квартиру, мені більше не дзвони

Ірині Олегівні 72 роки. Вона добродушна і проста пенсіонерка, яка дуже любить своїх дітей і онуків. Доля подарувала їй двох діток Артема і Людмилу. Все життя вони з чоловіком поклали на те, щоб у їхніх дітей було гідне існування. Дали дітям освіту, допомогли придбати житло. Поки був живий чоловік, вони відкладали, збирали та допомагали фінансово дітям.

Але на жаль жінка овдовіла чотири роки тому і допомога вже потрібна була їй. З чоловіком Ірина Олегівна прожила в любові та розумінні все життя, всяке бувало, але вони змогли зберегти свій союз.

Жінка розривалася між дітьми.  З одного боку їй було шкода сина, а з іншого  обділити дочку вона не могла. Артему і так завжди більше діставалося, то готівкою, то меблі йому купити потрібно, то машину оновити. Люда ж не винна, що він сім’ю розвалив.

Артему вже 53 роки, він не те що дорослий, а й сам вже дід. З дружиною розлучився багато років тому, через ревнощі. Дружина ревнувала його до роботи, чоловік працює вчителем, отже в жіночому колективі. Артем вчинив по-чоловічому, залишивши квартиру дружині та дочці, яку до речі купила Ірина Олегівна з чоловіком.

Продавши колись свою троячку в центрі міста, вони змогли купити дві хороші однокімнатні квартири дітям. Самі хотіли переїхати жити на дачу, щоб не заважати дітям. Після розлучення Артем одружився з колегою, яка жила в невеликій квартирі з двома дітьми.

Людмила не погано влаштувалася, вивчилася на лікаря, вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Батькам вона заборонила жити на дачі, мовляв, далеко все і не зручно, а раз вона живе у чоловіка, то і батьки нехай в цій квартирі живуть. Один за одним з’явилися діти, троє синів, як називає їх Люда «три богатирі». Зараз їй 46, перші внуки теж на підході. Все було б добре, але от здоров’я почало підводити, багато працювати не може.

Ірину Олегівну вже далеко не вперше «обробляє» Артем. Чоловік просить матір переписати квартиру на нього. Аргументом є те, що жити йому не де. Ні чого про сестру він і чути не хоче, його навіть не бентежить той факт, що йому віддала дачу, яку він продав, а сестра про це не знає. Останнім часом він почав кричати, лаятися і вимагати.

– Я останній раз тебе питаю, будеш мені квартиру залишати? – майже прокричав в обличчя матері Артем, – Подумай гарненько, якщо перепишеш її на Люду, то не дзвони мені більше.

– Ти ж знаєш, що це її квартира, вона просто тоді нам її залишила і папери на власність не підписала.

– Мамо, мені жити не де! Ми вчотирьох тіснимось на 43 метрах, а у Діани діти, які далеко вже не діти. Невже ти хочеш мою сім’ю зруйнувати?

– Ти сам все зруйнував. Іди, я все сказала! – присівши на крісло прошепотіла жінка.

Артем накинув куртку і вийшов з квартири, не прощаючись. Жінка сиділа в кріслі закривши очі та хитаючи головою. Ірина Олегівна боїться розповідати про це дочці, знає, що не можна їй тиск піднімати і вперше була рада, що діти між собою не спілкуються взагалі.

Після останнього візиту сина, Ірина Олегівна звернулася до нотаріуса з бажанням оформити дарчу. Людмилі вона сказала, що на майбутнє, в разі чого у них все готово буде, все-таки вік уже пристойний.