Як поводитися з дорослими дітьми та онуками, щоб зберегти добрі стосунки
Якось мій 30-річний колега відмовився підвезти мене з роботи додому. “Я тепер буду в іншому напрямку їздити, до бабусі (старенької 89 років). Вона каже, що що їй залишилось небагато і щоб я щовечора відвідував її. А інакше вона перепише свою квартиру на державу”
– Ти їдеш заради квартири? – прямолінійно запитала я.
– Ні, заради бабусі. Їй справді погано, напевно.
З бабусею, треба сказати, нічого страшного не сталося. Пройшло років 7, а вона живе, але уваги до себе час від часу вимагає.
Я задумалась. Навіщо так чинити? Навіщо шантажувати, погрожувати, вимолювати ці вимучені хвилини? Адже зрозуміло, як божий день, що радощів від цього спілкування немає. Навіщо це все? Нагадати про кровні узи?
Дуже часто я стикаюся в житті з ревнощами та злістю всередині сімейного життя. Теща налаштовує дочку проти зятя, мати налаштовує дітей проти своєї свекрухи. Людям починає здаватися, що вони мало означають у житті інших, їх не поважають, отже, вони починають шукати винних.
Моя мати якось крикнула бабусі: “Ти забрала у мене дітей!”
Фізично ніхто нікого не забирав. Просто мати займалася своїм особистим життям, а бабуся вкладала у нас із сестрою всю свою душу. Вона стала нам ближчою, ріднішою. Але в неї і в думках не було вставляти палиці в колеса в наші стосунки з матір’ю.
Нікого не можна змусити поважати чи любити. Але можна напитися з посудини, в яку ти сам щось налив.
Моя старенька сусідка на все життя запам’ятала, як із країни СНД виїжджали євpеї на еміграцію. Як у літак, на ношах, тягли 90-річних людей похилого віку, більше схожих на мумію, ніж на людей. Нікому й на думку не спало назвати їх тягарем, кинути їх і поїхати на пошуки ситого життя.
Вона зізналася мені: “Я хотіла б знати, що і мої діти так само мене люблять і ніколи не кинуть. Але вони так рідко дзвонять, так рідко приїжджають до мене… Що я зробила не так? Не розумію … Вони завжди у мене були і одягнені, і взуті, і нагодовані.
Бувають важкі характери. Буває конфлікт інтересів. Розбіжність темпераментів. Але ставлення до близьких людей вище за все це.
Є сім’ї, в яких люди посміхаються один одному, збираються за великим столом з будь-якого незначного приводу. Але кожному відверто начхати на проблеми інших.
А є такі сім’ї, де без сабантуїв та раутів, незримо відчуваєш підтримку рідні. І жити легше з розумінням, що ти – гілка великого дерева, а не прутик, що відламався, один у полі воїн.
Чи можна відразу перекреслити минуле, перекроїти свій характер і стати любимим, шанованим родичем? Напевно ні. Говорять, що з віком характер людини не проявляється, а посилюється.
Люди несвідомо тягнуться до тих, від кого відчувають тепло, турботу та любом. Безумовна, безмежна довіра. Людей тягне за собою атмосфера добра і ніжності. А її не можна штучно відтворити, згенерувати.