Тітка вигнала нас на вулицю з бабусиної квартири

Ми з чоловіком одружились 3 роки тому, ще бувши студентами. Зараз нам по 25 років і ми вдвох активно працюємо та мріємо про хорошу квартиру. Зараз ми живемо в крихітній однокімнатній квартирі, яка належить моєму чоловікові.

Моя рідна бабуся по материнській лінії живе разом зі своєю молодшою ​​дочкою в трикімнатній квартирі. Моїй тітці вже 40 років, незаміжня, дітей немає, друзів немає, роботи теж, так вона їй в принципі і не потрібна. Бабуся з задоволенням витрачає на неї свою пенсію, а комуналку оплачує моя мама, яка живе в іншому місті.

Я жодного разу не зверталася до своїх родичів за допомогою. Але настав момент коли довелося просити про послугу. Ми з чоловіком прийшли до висновку, що треба купити нормальну двокімнатну квартиру. На готове житло нам не вистачало, а от вкластися в пайове будівництво і почекати пів року було дуже навіть хорошим варіантом. Знімати квартиру для нас було матеріально важкувато.

Я вирішила попроситися пожити ці пів року у бабусі, адже одна кімната у них завжди пустує. Заперечень не було. Нас з чоловіком було сказано, живіть стільки, скільки потрібно. Ми продали його квартиру, вклали всі гроші в пайове будівництво та перевезли свої нечисленні речі до бабусі.

Прийняли статут в їх квартирі, регулярно купували на всіх продукти, які моя тітка з апетитом поїдала, при чому вибираючи те, що смачніше і дорого коштує. З нами при цьому вона не спілкувалася взагалі, коли ми приходили з роботи додому, то вона просто закривалася у себе в кімнаті.

Однак довго ми так прожити не змогли. Через десь місяць, рано вранці пролунав дзвінок мобільника. Це була моя мама, вона практично плакала в трубку і просила нас зібрати речі та піти з квартири. Виявилося, що поки ми спали тітка встигла влаштувати бабусі скандал з приводу того, що ми заважаємо їй своєю присутністю, а та   поскаржилася моїй мамі, що через нас вона свариться зі своєю улюбленою дочкою.

Ми взяли речі першої необхідності та вийшли з квартири, ось тільки йти нам було нікуди. Знайомим нав’язуватися не хотілося, а знайти знімне житло за один день не так то просто, враховуючи ще те, що з нами був кіт. До того ж до зарплати було ще не скоро, відповідно бюджет був обмежений.

На вокзал, на щастя, їхати не довелося, врятувала моя мама. Вона дала нам грошей на орендоване житло, а друг рієлтор допоміг оперативно знайти квартиру. Найприкріше в цій ситуації, що бабуся просто сиділа і мовчала, коли ми збирали речі, а коли пішли – навіть не спромоглася поцікавитися як і де ми зараз.

Після такого ставлення я вирішила порвати усі зв’язки з даними родичами.