Ми зовсім чужі, але розлучатись він не хоче

З Павлом ми одружилися вісім років тому. Все було чудово: спочатку дружили, зустрічалися, весілля. Ми багато працювали, купили свій будинок, зробили в ньому ремонт, купили меблі й техніку.

Життя почало йти в повільному темпі, без ремонту, кредитів і проблем. Часу у нас ставало більше для спілкування. Несподівано виявилося, що спілкуватися то нам в принципі то не хочеться. Кожен у своєму телефоні сидить, з кимось спілкується. А нам крім ремонту і планів на покупки й поговорити немає про що. І з цього почалося.

Кожен живе сам по собі, сам за себе. Тобто скидаємося на продукти й все. Далі кожен сам себе одягає, взуває і годує. Буває що каблук зламається, тоді я на взуття у нього в борг беру, а з зарплати відразу повертаю. І начебто є сім’я, але щастя немає. У мене до нього ніяких почуттів не залишилося.

Вихідні «коли ми разом», для мене катування. Весь день очі муляє, я просто нервую коли він удома. А якщо їде у відрядження, для мене це свято. При чому дитина радіє не менше за мене. Останнім часом заводжу розмову про розлучення, але він категорично не погоджується.

Я знаю що у нього є інша жінка, але чому б просто не розлучитися. Я теж втомилася, бути другий. Здавалося б є чоловік, сім’я, але при цьому він поводиться наче стороння людина. Ніколи не допоможе донести важкі сумки, йде гуляти з друзями, попри мою температуру. З дитиною сидіти навідріз відмовляється.

Але навіщо мені чоловік, від якого немає ні допомоги, ні підтримки. Абсолютно чужа людина!