– Моя свекруха – просто ангел. Тільки ми з чоловіком мало не розлучилися після поїздки до неї в гості!
Свекруха Віки, Марія Іванівна – надзвичайна жінка. Добра, тактовна, всім завжди готова допомогти, все вміє, все розуміє, на останні копійки купує подарунки для внучки. Марія Іванівна ніколи не жила для себе. Сенс її життя – в служінні сім’ї.
Вона ніколи не обідає в ресторанах або кафе, просто не може зрозуміти сенсу походів в подібні заклади – навіщо? Вдома ж все смачніше! Вже не кажучи про те, що дешевше і корисніше. І в її домі це реально так – вибір страв, їх якість, смак – кращий, ніж в ресторані. Вона любить стояти біля плити і в будь-який будній день у неї, як у фокусника, на вибір – м’ясо, птиця, риба і пара гарнірів. А вже на свята стіл буквально ломиться від наїдків.
Свекруха не користується косметикою, навіть кремом, при цьому виглядає прекрасно. Чоловік Віки з самого початку був приголомшений від арсеналу кремів і баночок дружини, і завжди з подивом згадує дитинство – в їхньому домі такого не було.
– А це в тебе для чого? Для повік? А навіщо? А це? А вони що, різні, чи що, ці крему? Чудеса!
Чоловік щиро дивується – мама нічим не мажеться і в шістдесят сім виглядає на сорок п’ять. Спочатку це говорилося зі сміхом, але з роками до цього сміху все більше домішується подив …
Марія Іванівна завжди знає, хто з її близьких який чай п’є, кому недожарити м’ясо, а кому пережарити, хто солить їжу мало, а хто багато та ухитряється з однієї каструлі ВСІМ догодити. Коли сім’я за столом, вона мало не з рушничком напоготові маячить за спинами – кому що подати, чи все нормально, чи всім всього вистачає, чи у всіх вилки, що не гаряче чи, не холодне чи … Коли й що їсть вона сама, ніхто не знає.
– Маріє Іванівно, а ваша-то тарілка де?
– Дітки, та я не хочу! Напробувалась, поки готувала. Ви їжте, їжте! Беріть ще!
При цьому вона зовсім не справляє враження забитої прислуги. Багато читає, цікаво розповідає, спостерігає за людьми та робить вельми цікаві висновки. Тобто з нею є про що поговорити, не тільки про борщі та котлети.
Марія Іванівна завжди вдома, коли не на роботі, весь час щось прибирає, завжди біля плити. Витягнути її кудись неможливо. Звали погуляти, в кіно, в театр – ні. А хто ж прибирати буде? Вечеря готувати?
– Ні, діти, спасибі, ви йдіть, погуляйте, потім мені розповісте …
Вона завжди всім і всіма задоволена, ніколи не підвищує голос. Вона, здається, ніколи не хворіє. Про всі її хворобах дізнаються постфактум і випадково. Поруч з нею всім затишно, надійно, спокійно. І все б нічого, але … чоловік Віки хоче бачити такою ж і свою дружину.
А дружина, скажімо так, трохи не така. Трохи навіжена, трохи лінива, а вже витрачати своє дорогоцінне життя біля плити або з ганчіркою точно не готова, як більшість сучасних жінок. І з роками надії чоловіка на те, що дружина просто через молодість не така, як мама, а далі все налагодиться – тануть …
Поки Віка з чоловіком довго не бачать свекруху, все в порядку. Якось пристосовуються і живуть ніби не погано.
Але з’їздивши до мами та порівнявши в черговий раз, чоловік приходить в подив. У мами все блищить, мама все встигає, мама завжди посміхається, нікому не дорікає, не кричить і не сперечається, мама завжди все сама, мама ніколи не питає, як кому посмажити яєчню і скільки цукру класти в чай.
Зовсім не їздити до мами не можна, це ж мама. І так поїздки звели до мінімуму, тому що після них в сім’ї скандали. Але виходить тільки гірше – пів року не бачивши «дітей» і внучку, мама викладається на всю котушку, перевершуючи саму себе. А останнім часом і чотирирічна дочка Віки «перекинулася» до бабусі. Бабуся добра, лагідна, безвідмовно грається, читає і балує. У бабусі й мама не потрібна.
А мамі, звісно, прикро. Мама красуня, розумниця, має хорошу освіту, пристойно заробляє, вільно говорить двома іноземними мовами, приємна в спілкуванні, стежить за собою … Але всі ці прекрасні якості бліднуть перед маминим рагу по-міністерськи …