– Мені потрібна та, яка погодитися на моєму тракторі в РАЦС поїхати. Якій буде все одно на шик і блага, яка буде готова піти на край світу за мною…

Олена Гнатівна поралася на кухні, чекала сина на обід. Іван був її єдиною дитиною. Хлопець був дуже красивим, спортивним, працьовитим, веселим і завжди готовим прийти на допомогу.

Материнське серце не знаходило спокою через те, що її син у 27 років й досі один. В нього не було дівчини, а про одруження навіть і не думав. Шість років Іван провів на заробітках, а повернувшись додому не став витрачати гроші направо і наліво, а купив собі трактор. Став гроші непогані заробляти, обробляючи людям городи. Жінка почула звук  трактора і кинулася накривати на стіл.

– Як справи, мамо? – поцікавився хлопець, наминаючи борщ.

– Так ніяких змін, – зрушила плечима жінка. – Семен одружитися зібрався. Чув?

– Чув! Він мене свідком бере, – похвалився Ваня.

– А ти? Коли вже одружишся? – почала мати. – Я так і внуків не дочекаюся. Вже не хлопчик, щоб в наречених бігати!

– Немає з ким одружуватися, – насупився хлопець. – Розумієш, якісь вони всі не справжні, фальшиві чомусь …

– Ну ти придумав! Головне, щоб господарська була, – заперечила жінка.

– Ні … Мені не потрібна господиня. Мені потрібна така, яка буде любити тільки мене, а я її! – заперечив Іван.

– Ну-ну, чекай! – розсердилася мати. – Чим Ніна тобі не пара? Дівка вже і так, і сяк натякає, а ти ніби не бачиш її!

– Мамо, вона шукає чоловіка з розрахунком. Адже раніше сахалася від мене, а після того, як я трактор власний купив, відразу звернула увагу. Не потрібна мені така дружина!

– Роби як знаєш! – махнула рукою Олена Гнатівна.

– Знаєш, на якій одружуся? – мрійливо посміхнувся хлопець.

– На якій? – зацікавилася мати.

– Мені потрібна та, яка погодиться на моєму тракторі в РАЦС поїхати. Якій буде все одно на шик і блага, яка буде готова піти на край світу за мною…

– Розмріявся ти … – промовила Олена Гнатівна, хитаючи головою.

Насправді Іван втомився. Втомився від брехні, холодного розрахунку, нещирості та підлабузництва. Він хотів бачити біля себе ту, яка піде за ним і в вогонь, і в воду. За свої 27 років, він такої жінки ще не зустрів.

До весілля товариша, хлопець підійшов серйозно і відповідально. Купив красивий світлий костюм, дорогі парфуми, не забув і про подарунок молодим: вибрав найновішу модель пральної машини автомат. Він знав, що свідком з боку нареченої буде міська «фіфа», тому не хотів вдарити обличчям в бруд.

Весілля вийшло галасливим і веселим. Уже другий день все село гуляло. Наречена була в захваті від подарунка Івана і невпинно дякувала йому:

– Дякую, Ваня. Я про таку дорогу розкіш і мріяти не могла!

– Яка ж це розкіш?! Така річ повинна бути в кожному домі. Я матері давно вже купив, – пояснив хлопець.

– Ти розумник і молодець! – посміхнулася наречена. – Тільки якийсь невеселий з ранку. Сталося щось?

– Ні. Все нормально! – натягнуто посміхнувся Іван.

Вся річ у тім, що хлопцеві дуже сподобалася Аліна, свідок. Дівчина була милою і веселою. Ваня розумів, що у таких різних людей як вони, не може бути майбутнього. Аліна звикла до міських благ і ні за що не стане жити в селі. Іван також звик до сільського життя і не збирався їхати в місто.

– Підемо, потанцюємо? – посміхнулася Аліна.

Від посмішки цієї милої дівчини, кров швидше циркулювала в скронях. Хотілося жити та звертати гори заради неї. Після весілля, Аліна не поїхала. Дівчина була у відпустці, яку вирішила провести у родичів.

Два тижні Іван з Аліною гуляли місячними ночами, кожен день зустрічали разом світанок, а вдень зустрічалися на річці. Наближався той день, коли дівчині потрібно було їхати додому. Хлопець став похмуріше хмари, відмовлявся їсти й пити.

– Синку, якщо ти любиш цю дівчину, то одружуйся. Зроби їй пропозицію, – підказала Олена Гнатівна.

– Ні. Я боюся цього, адже заздалегідь знаю відповідь. Аліна хоч і чудова дівчина, але ніколи заради мене не поїде з міста.

– А ти запитай! Ти вже пропонував їй їхати в РАЦС на тракторі? – єхидно спитала Олена Гнатівна.

– Ще ні, але запропоную прямо зараз! – розлютився Іван, образившись на матір.

Нарвавши по дорозі букет квітів з сусідських клумб, Ваня рішуче йшов до річки. Саме там його чекала Аліна. Він був налаштований дуже рішуче і вирішив покінчити раз і назавжди зі своїми душевними муками.

– Аліна, будь моєю дружиною, – швидко вимовив хлопець, простягаючи квіти.

Дівчина почервоніла від несподіванки та взяла букет.

– Що там повинні відповідати пристойні дівчата? “Я подумаю”? – поцікавилася Аліна.

– Не знаю…

– Я не буду думати, тому що занадто люблю тебе і боюсь втратити, – тихо промовила Аліна, опустивши голову.

– Ти згодна жити у мене? – не вірив своїй удачі хлопець.

– Так. Мені завжди подобалося життя в селі. Тут своя, незрозуміла атмосфера, яка приваблює і манить.

– В РАЦС поїдемо на тракторі. Ти не проти? – вирішив випробувати долю Іван, задаючи провокаційне запитання.

– Та хоч на свинях! Аби з тобою! – засміялася Аліна.

Іван буквально сяяв від щастя по дорозі додому. Він поспішав повідомити матері, щоб починала готуватися до свята.

– Що? Погодилася на тракторі в РАЦС? – сміялась Олена Гнатівна. – Чи ти не ризикнув запропонувати таке?

– Ризикнув! Вона згодна! – посміхався Ваня. – Розумієш, вона саме та, яку я шукав. Аліні все одно на чому їхати в РАЦС, без різниці, де жити … Аби поруч зі мною…

– Ти справді повезеш таку славну дівчину на тракторі? – сміялась мати.

– Ні звичайно. Для неї я замовлю лімузин і зніму найдорожчий ресторан. Вона гідна найкращого, – відповів наречений.