Мені було дуже шкода дитину, тому я не дав матері грошей на її лікування

Після закінчення школи я не ходив на зустрічі випускників, але стежив за своїми однокласниками в соцмережах. Мені цього було достатньо. Саме так я дізнався, що у  моєї однокласниці, яку я не бачив більше 10 років, народилася дитина.

З самого народження хлопчика мучили жахливі напади епілепсії. Вони були настільки сильні й важкі, що малюк від кожного з них відходив тижнями. Фактично вони жили в лікарні, а вдома були лічені дні.

Проведені обстеження показали, що частина мозку пошкоджена настільки сильно, що її треба фактично повністю видаляти, інакше дитина помре протягом декількох місяців. На жаль, навіть це не давало ніякої надії, адже решта мозку теж була вражена і недорозвинена. На той момент хлопчикові було 4 роки. Було присутнє сильне відставання в розвитку, хлопчик не міг говорити та ходити, насилу їв.

Мама вирішила рятувати життя йому за будь-яку ціну. Почалися збори мільйонів … Фонди не брали дитину, оскільки навіть при успішному завершенні операції (що вже само по собі було чудом) дитина назавжди залишиться інвалідом, фактично «овочем». Столичні клініки за операцію не брались, погодилася тільки клініка в Ізраїлі. Вони не давали ніяких гарантій. «Плати гроші – операцію зробимо, але ні за що не відповідаємо».

Мама хлопчика фактично втратила здоровий глузд. Розмови про те, що вона прирікає дитину на жахливе існування з постійними головними болями результату не давали. Головне щоб жив, а як – не важливо.

Я не став брати участь в цій повільній страті нещасної дитини й грошей не перерахував. Потурати таким матерям не можна. Це егоїзм, а не любов. Чоловік теж не витримав, пішов від неї. Дитину він не кинув, приходить провідувати, але прагнення жінки неодмінно зберегти життя синові не підтримує.

Я не знаю, чи вдалося їй зібрати гроші. Просто перестав стежити за її долею. Це егоїзм, а не материнська любов.