Для бабусі він був улюбленим внуком, але…

Моя бабуся все життя прожила в передмісті обласного центру. В неї  там старенький будиночок і дуже велика земельна ділянка. В бабусі двоє дітей. Старша дочка – моя мама і молодший син, у якого двоє вже дорослих синів.

Бабуся прожила довге і важке життя. Незадовго до смерті вона хотіла залишити спадок порівну дочці та синові, але втрутився мій двоюрідний брат. Закортіло його мамі жити в особняку з лазнею, давня мрія в неї була. Засоби у брата дозволяли цю мрію здійснити, але була перешкода – друга спадкоємиця, моя мама.

Тоді почав братик приїжджати зі столиці до нас мало не кожен місяць. Умовляв бабусю підписати дарчу. Бабуся плакала, відмовлялася. Бачачи таку справу, моя мама сама відмовилася від спадщини, тільки щоб старенькій спокій дали. В результаті бабуся підписала дарчу моєму двоюрідному братові, але з умовою, що коли прийде час, він її поховає.

Родичі швидко побудували великий комфортний будинок, але стареньку залишили доживати в старому  будинку, вистачило у внука совісті на таке. Через рік бабуся померла.

Мама подзвонила мені рано вранці, я прибігла туди, де мені й повідомили, що потрібно терміново оформляти документи на похорон і займатися організацією. Брат і сам не  приїхав, і гроші на похорон не вислав. Родичі та сусіди перешіптувались  довго, але що варто дати обіцянку старенькій бабусі –  НІЧОГО!

З ним я більше не спілкуюся, просто не хочу. Столичне життя зовсім позбавило його совісті, якщо зміг так безсовісно обдурити бабусю, яка його любила більше за всіх внуків, яка пів життя оберігала його.

Ось такі бувають внуки …