Чому я перестала намагатися щось пояснити людині більше одного разу. Ні, справа тут не в гордині, а в повазі до самої себе

Хороша людина намагається все пояснити. Їй здається, що сталася помилка! Її неправильно зрозуміли. Або не отримали інформації. І треба помилку виправити, все пояснити, тоді все буде гаразд. Насправді, це вона припускається помилки, коли знову і знову намагається пояснити, розтлумачити, прояснити…

Це сприймають як виправдання. Як запобігання. Так часто і відповідають зверхньо: “не вибачайтесь! Не виправдовуйся!”. Приймаючи пояснення за виправдання. Або вдаючи…

А найголовніше – справа не в помилці найчастіше. А в навмисному спотворенні слів та ситуації. Це просто привід для того, щоб звинуватити, відмовитись від своїх зобов’язань, розпочати конфлікт на рівному місці… Вилити злість чи заздрість. І чим більше ви пояснюєте, тим більше буде “нерозуміння”. Такий феномен.

Потім, може, змінять гнів на милість. Ну, так і бути. Ви ж визнали свою помилку і перепросили, – так інтерпретують ваші пояснення. Але милість триватиме недовго. Потім знову до чогось прив’яжуться. До будь-якого слова або до мовчання. До коми чи точок над “і”. І вам знову доведеться пояснювати.

Дурному пояснювати марно. Дурна людина зарозуміла, пояснення її тільки дратують. Сенсу вона все одно не зрозуміє.

А розумна людина все розуміє правильно. Але знаходить привід причепитися і образитися чи розгніватися – вона розумна. Вона змушує вас до пояснень, щоб змусити виправдовуватися. А виправдовуються винні. Або підозрювані.

Один раз можна пояснити спокійно, коротко, виразно. Але потім пояснювати марно. З кожним поясненням ви втрачатимете енергію і своє становище. Як написано вище. І повторні пояснення зайві…