Чоловік хоче розлучення. Він сказав, що втомився від мене

З чоловіком ми одружилися з великого кохання. На момент весілля, я щойно на крилах не літала – так була щаслива з ним.

У шлюбі ми три роки. Весілля гуляли, коли я була вже з величезним животом, ми чекали на двійнят. Нині нашим дітям вже по два з половиною роки. Чоловік пішов, залишив мене одну з дітьми та сам подав заяву на розлучення.

Зізнаюся, що народження дітей далося мені дуже важко. З двома немовлятами на руках ой як непросто впоратися. Але найважчим виявилося те, що наше життя з чоловіком кардинально змінилося.

Раніше чоловік буквально носив мене на руках. Він взагалі завжди був дуже уважним. Ми багато часу проводили разом. Але після народження дітей я навіть не пам’ятаю випадку, коли ми просто були лише вдвох.

Найбільш емоційно важким був перший рік життя дітей. За всіма ознаками у мене була післяпологова депресія. Вдома почалися скандали, я часто зривалася на чоловіка.

У нас і раніше було багато розбіжностей у суто побутових моментах та поглядах на життя в цілому. А мій декрет просто все це підсвітив ще яскравіше.

Наприклад, чоловік завжди хотів жити у приватному будинку десь у селі, я ж завжди хотіла жити у місті та з усіма зручностями. Чоловік любить проводити свій відпочинок на дивані, мені ж навпаки треба кудись бігти, а не сидіти у чотирьох стінах.

Я втомлювалася, погано і мало спала. Чоловік допомагав чим міг. Але міг він не багато – з ранку і до вечора він на роботі. Мені почало здаватися, що я просто замкнена, як принцеса у високій вежі, і навколо ні душі.

Були моменти, коли я просто втікала з дому. Так сталося двічі чи тричі. Залишала чоловіка з дітьми і йшла куди очі дивляться. Хотілося відчути себе цінною та потрібною. Хотілося, щоб чоловік зателефонував і вмовляв мене повернутись назад.

У скандалах я почала переходити кордони. Дозволяла собі обзивати чоловіка образливими словами, ображала його. Потім каялася, мені було соромно за свою поведінку, вибачалася.

Щоразу після таких скандалів я завжди приходила миритися першою. Вибачалася і намагалася пояснити чоловікові, що я його люблю, але мені дуже погано. Чоловік щоразу прощав мене.

Але місяць тому з’ясувалося, що це було неправдою. Вперше чоловік сам заговорив зі мною про свої почуття. Тоді він сказав мені, що дуже втомився постійно бачити вдома істеричну жінку, яка вічно кричить на нього і всіляко ображає.

Виявилось, що нічого мені чоловік не прощав. Він збирав усі образи, він пам’ятає кожну нашу сварку. Саме тоді чоловік сказав мені, що подаватиме документи на розлучення.

Я просила чоловіка дати мені час, знову просила вибачення. Але чоловік був непохитний. Він сказав, що більше не вірить мені і що я знову обдурю його. Все буде за звичайним сценарієм: я знову влаштую скандал, потім перепрошую, а через тиждень все повториться знову.

Ще він сказав мені, що мене більше не любить. Я стала зовсім не схожа на ту людину, на якій він одружився.

Я зовсім не знаю, що робити. Досі люблю чоловіка. Він для мене єдина людина, якій я довіряю, на яку можу спертися. Але чоловік сказав, що розлюбив мене. Його терпець урвався, він чекав два роки, щоб я щось змінила в собі, і мені більше не вірить.

Тепер я живу одна із двома дітьми. Чоловік зібрав усі свої речі і чекає на розлучення. Від цієї ситуації мені стає ще гірше. Я боюсь, що тепер почну зриватися на дітей.

Дуже прикро усвідомлювати, що я виявилася непотрібною своєму чоловікові. Не отримала від нього підтримки та розуміння. Він не схотів прожити всі труднощі разом зі мною. Просто втікає та кидає нас.

Але я все ще люблю цю людину! І я б хотіла, щоб у нас залишилася сім’я. Щоб ми разом ростили наших дітей. Ось тільки чоловік на контакт не йде.