Через лікарську помилку розкрилась вся суть родичів.
Марія минулого року вийшла заміж і жила щасливо з чоловіком у своїй двушці. Дітей молоді ще не планували, жили та працювали у своє задоволення.
Марію з роботи відправили пройти повний медогляд. Вона на огляди ті йти не хотіла, але на роботі директор пригрозив позбавленням премії. Ось і довелося йти до лікарів. Один лікар, мамолог, придивився до неї ну дуже прямо серйозно. Щось його насторожило і він на додаткові аналізи і біопсію її направив. Ущільнення якесь знайшов, чи що.
Ну здала аналіз вона, а їй на обстеження додаткове до лікарні прилягти порекомендували. Вона додому прийшла так з чоловіком своїм лихом-журбою тієї поділилася. Ну той такий втішати її почав, що прорвемося, мовляв. Вона сильно засмучуватися і не стала. І на обстеження лягла звичайно.
Через тиждень і з’ясувалося, що діагноз перш поставлений ні разу не підтвердився. Її додому і відпустили. Ну вона про виписку свою чоловікові повідомила. Додому повернулася, а там свекруха її чекає. І давай їй слова чудові говорити щось. Що, мовляв, синочка б її пошкодувала. Що молодий він і діточок ще не нажив навіть. Що два роки з життя йому прийдеться викреслити, що коли любить вона його, то відпустити повинна, значить. І що негоже мужику молодому доглядальницею бути біля інвалідки лежачої.
Марія очима кліпає і зрозуміти не може, що за нісенітниця її свекруха говорить.
Але якось вона з’ясувала, що інформацією такий лікар лікуючий поділився свекрухою. Що хвороба така запущена у неї і вона не виживе. Років зо два і протягне ще, та й то якщо доглядати за нею добре будуть. Марія озирнулася, а речей чоловікових ніде немає. Дзвонить йому, а там гудки довгі.
Пізніше вже з’ясувалося, що свекруха з чоловіком у лікаря про неї цікавилися, тільки переплутали і не до того лікаря звернулися. А у лікаря того пацієнтка була важка.А головне – і вік, і ім’я з прізвищем у них співпадали. Виявляється, в тій лікарні одночасно дві Савчук Марій лежали.
Чоловік з вибаченнями потім приповз звісно. Тільки вона і на поріг його не пустила. Треба ж, мовляв, пощастило-то мені як з помилкою лікарської. А так би жила собі з тим, хто в хвилину важку зрадить навіть оком не моргнувши і нічого б не знала.