Боялася жити поруч із свекрухою, а виявилося, що так набагато легше

Я у шлюбі вже сім років. І як же за ці роки мама чоловіка встигла витріпати нам нерви, З самого моменту нашого весілля, тобто з того часу, коли вона офіційно залишилася жити одна, вона поставила собі за мету довести нас.

Скільки разів за ці роки мама чоловіка “вмирала”, не згадає вже ніхто, ні я, ні чоловік, ні свекруха. Особливо їй подобалося це робити в ті дні, коли вона знала, що ми маємо якісь свої плани.

Ось почує випадково, як чоловік телефоном із друзями домовляється завтра на природу вибратися, шашликів посмажити. Все, вранці від неї буде дзвінок, де вона тихим скорботним голосом скаже, що ось зараз ви далеко поїдете, а я вже себе щось погано відчуваю, а якщо гірше стане, то і швидку викликати не зможу.

Вона псувала всі наші плани дуже довго. Поки ми не стали з чоловіком трохи хитрішими і не почали спеціально при ній розмовляти, що знову доведеться всі вихідні на роботі просидіти, завал, ніякого відпочинку. Чомусь тоді мама не хворіла.

А потім у нас народилася дитина. І, за логікою свекрухи, я тепер завжди вільна! Я ж удома сиджу! Ми з чоловіком стали буквально зобов’язані мчати до мами через все місто на її першу вимогу. Причому, і я також. Я ж на машині можу приїхати будь-коли, а мамі важко.

І неважливо, що з немовлям на руках це не так просто реалізувати. Навіть з огляду на те, що дочка відмінно спала в машині. Треба ж її одягнути, самій зібратися, доїхати. А потім виявляється, що поки ми доїхали у мами вже тиск якось сам собою нормалізувався. Чудеса!

Якийсь час пошпарувавши так собі нерви, ми, серйозно обговоривши з чоловіком, вирішили маму перевозити ближче. Це вже стало просто нестерпно, щоразу мчати в інший район, щоб переконатися, що свекруха знову дурить. Але коли їй і по-справжньому може стати погано, а ніхто вже не підірветься їй на допомогу.

Чесно було дуже страшно. Я дуже боялася, що якщо свекруха тепер житиме під боком, то її від нас і палицею не виженеш. Буде з ранку і до вечора тертись у нас.

Але зненацька стало набагато простіше. Як тільки свекруха починає черговий крик про те, що про неї всі забули, у труну поклали і не відвідують, ми їй одразу ставимо зустрічне запитання: «а чого сама не приходиш?».

А їй заходити небажання! Їй же доведеться з онукою поратися! Доньці зараз уже четвертий рік пішов. Та бабусю тут же тягне до себе в кімнату, щоб показати всі іграшки. А потім завжди просить із нею гуляти.

А весь прикол у тому, що мамі чоловіка подобається, коли всі навколо неї із бубном танцюють. Заради когось їй напружуватися зовсім не хочеться.

Тепер ми з донькою, після магазину, забігаємо до бабусі, щоб закинути ті продукти, які вона просила – і все! І нікуди більше на інший кінець міста не треба їхати.

І найголовніше – болячок у свекрухи теж одразу ж у рази менше стало. Місце тут у нас, мабуть, лікувальне! Я сама її записую до всіх спеціалістів.

Тепер свекруха навіть не може затягнути свою улюблену тужливу пісню про те, що «ці зарази її зовсім не лікують».

Я кілька років думала, що треба кудись від такої жахливої ​​свекрухи подалі перебиратися. Щоб вона нас із чоловіком точно там не дістала. Вважала, що таку матір не зупинять ані моря, ані гори, ані річки.

А виявилося, що її чудово відлякує її власна онучка! Адже ми з чоловіком плануємо ще одну дитину. Думаю, коли у бабусі з’явиться і другий онук, вона зовсім до нас у гості перестане заходити. Адже світ зовсім перестане крутитись навколо неї.