Бабуся просила ніколи не карати дітей, вона тішилася хлібу, цукру і гарячій воді

Історія Вероніки підтверджує той факт, що матусям не завжди потрібно бути надто суворими зі своїм чадом. Її синові Дімі було 5 років, але енергії у нього вистачало на всі 10. Вероніці раз у раз доводилося прати забруднений одяг, вибачатися перед сусідами за хлоп’ячі витівки.

Малюкові здавалося, що він нічого поганого не робить. Ну, полетів кілька разів м’яч на клумбу баби Валі, і що з того? Вона все одно її більше на вигляд посадила. Щоб перед іншими старенькими з під’їзду хвалитися. Зате тепер мама знову вичитуватиме Діму. І не лише тепер.

Вероніка виховувала сина одна. Чоловік пішов із сім’ї, коли хлопчикові не виповнилося й двох років. Точніше, Ніка прогнала невірного чоловіка. А для повноти картини ефектно викинула речі з балкона.

Раз вже завів коханку, готуйся до театральної вистави для всіх сусідів. Батьки з обох боків допомагали фінансово, адже свекор та свекруха виявили бажання спілкуватися зі своїм онуком у майбутньому.

Для молодої жінки розлучення стало великим ударом, хоч вона намагалася триматися. Поєднувати роботу, виховання дитини та домашні справи було дуже складно. Ніка відчувала, що сил та терпіння не вистачає. І тоді вона зробила першу помилку. Зірвалася на своєму синові. Кричала на малюка, через те, що той плакав і не міг самостійно заспокоїтися.

Сама Вероніка не помічала, що щось робить не так. Крик став її постійним супутником та важливим елементом виховання сина. Їй здавалося, що так вона зможе утримати Діму в їжакових рукавицях. “Я ж його не б’ю”, – розмірковувала жінка. Поки одного разу не дала волю словам прямо на дитячому майданчику. Це привернуло дуже багато уваги.

Деякі мами підозріло витріщилися на Вероніку, коли почули її крик і плач Діми. Потім до матері та сина підійшла жінка похилого віку і м’яко заговорила: «Пройдемося зі мною, дитино?». Ніка злякано глянула на незнайомку, але іншого виходу не бачила. Взяла Діму за руку і попрямувала за бабусею.

«На заплаканого хлопця сил немає дивитися. Дарма ти його лаєш, адже не зробив він нічого поганого. Чудовий, активний хлопчик. У мене теж була дочка. І онук. Але три роки тому автомобільна аварія їх забрала. Тепер ось нікого. Якщо хочеш, можеш до мене його на уроки фортепіано наводити.», — дружелюбно промовила незнайома бабуся.

З того моменту минуло вже 5 років. Але Вероніка, здається, завжди запам’ятала мудрі слова бабусі Жені. «

Не карай дитину. Ніколи», — з болем на душі вимовляла жінка похилого віку.

У її голосі було стільки туги і смутку за рідним онуком, що це розтопило лід у серці Ніки.

«Навіть уявити боюся, що я робила б у такій ситуації», — розмірковувала жінка.

А бабуся Євгенія виявилася дуже доброю та турботливою. Дійсно навчила Діму грати на фортепіано. І ще постійно повторювала: «Ми чудово живемо. Нехай наших дітей та онуків ніколи не потурбують такі важкі часи, як ми пережили».

Рік тому бабусі Євгенії не стало. І для Діми, і для Вероніки це стало величезним ударом. Їхні рідні не поділяли такого близького спілкування з незнайомою жінкою. Але для мами та сина пішла якась важлива частинка серця разом із бабусею Женею. Саме завдяки їй Ніка зрозуміла, як часто вона помилялася в молодості. І так сильно змінилася сьогодні.