Жінки хочуть, щоб чоловік прийняв дітей від колишнього шлюбу,як рідних, а самі в цей час ненавидять їхніх дітей від колишніх дружин

Існує такий вислів: «Це не чоловік бере до себе жінку з дитиною, а це сама жінка дозволяє чоловіку увійти в їхню сім’ю».

Тупіше фрази я не чула. Це ж не якийсь нещасний безпритульний ходив вулицями і тут його пожаліли. Але якщо чоловік їх до себе прийняв, полюбивши жінку, то до дитини ще треба звикнути.

Так, як не дивно, в першому етапі відносин чоловік не може належним чином полюбити дитину, як його маму, особливо якщо у нього немає своїх. Він не знає, як з нею поводитися, та й у малюка може бути кособокий характер. Але деякі мами-дами нарочито впихають новому чоловікові в руки дитини, зі словами: «Полюбив мене – полюби і його!». Любов – це почуття, яке прищеплюється поступово. Або «діти – це святе!». Для мами – так, а для вітчима поки є і інші святості, а її дитина – це поки додаток до жінки.

А ось ще пара побитих фраз: «Чужих дітей не буває!» – так буває! Повинно пройти багато часу і притирання, поки чоловік і дитина стануть один одному своїми, якщо це взагалі вийде. Або «Хорошому мужику діти в радість, а дурневі і свої тягарем». В радість – нові відносини з жінкою, а не діти. Жоден чоловік не взяв у дружини жінку, тому що йому її діти в радість, а до неї він потім «як-небудь намагатиметься звикнути». І ось якщо в родині відносини так і не склалися, притирання не відбулася і пара розлучається, то обов’язково звинувачують чоловіка: «Знав, кого брав!».

А тепер ситуація, навпаки, хоч вона і рідкісна: дитина у чоловіка. Якщо він хоче створити сім’ю, то чи відразу у пані виникне материнський інстинкт до чужого маляти? Так прямо-таки, виявляється, все ж є чужі діти, які не хочуть слухатися, розкидають іграшки, верещать і стрибають по ліжку. Якщо на них гримнути і покарати, то вони тиснуться до тата і скаржаться батькові на «погану тітоньку». А у неї руки опускаються, вона розуміє, що не любить цю дитину, що його складно перевиховати і хочеться мати своїх. А цього шибеника доведеться просто терпіти. До блювоти. Або простіше розлучитися і почати все спочатку з іншим, вільним чоловіком.

Ось тоді і зникає аура святості у чужої дитини – він невихований і безнадійний на думку жінок! Де ж горезвісна моментальна любов і ніжність до малюка, яка повинна бути у чоловіків, які взяли жінку з дитиною? Тому, милі дами, перш ніж засуджувати «Не потягнувшого» сім’ю вітчима, поставте себе на його місце, і перестаньте розкидатися пишномовними фразами про чужих дітей і їх святість. Створили сім’ю зі своєю дитиною – будьте ласкаві набратися терпіння і сил, щоб делікатно зблизити цих двох: малюка і чоловіка. Не треба закохувати їх насильно! Самі-то потягнете в ситуації навпаки? Ні звичайно!

Що вже говорити, жінки часто ненавидять дітей від першого шлюбу чоловіка, навіть не живучи з ними. Аліменти колишній – фігу, брати малюків на вихідні – неохоче і з натяжкою, а краще сам звертайся без мене, і взагалі – у нас тепер свої є, про тих забудь. А чоловіки частіше погоджуються взяти до себе в будинок і виховувати чуже чадо від першого шлюбу дружини. Причому, дуже навіть непогано справляються. Так, де ж справедливість, жіночки?