З’явилась дитина: щаслива мама, радісний тато, море квітів, виписка, перша ніч вдома….

Перша ніч вдома… Тато забирає подушку і ковдру і йде на диван в іншу кімнату.

«Я хочу спати, а він постійно кричить».

Мама все розуміє.

Ранок. Вихідний. Мама годує, сповиває, йде гуляти. 3 години не присівши вона ходить з коляскою. Вдома.

Зараз прилягти б хоч на пів години. Двері до зали відчинені, постіль не прибрана, тата немає.

Дзвінок: «Ти де?»

«Так, розумієш, Васька (Петька, Мішка) попросив звозити у справах (запросив на риболовлю, в баню, і т.д.) я ж не можу відмовити другу.»

Пелюшки, прання, прибирання, готування, прасування. Для мами дні і ночі злилися в одне. Розпатлане волосся, червоні очі. Тато все більше відчуває свободу. Їжа приготована, одяг випраний, квартира прибрана, що ще треба?

А друзі – це святе! Друзям потрібно допомагати!

“Ти втомилася? Ти ж весь день дома сидиш! Прогулянка, це ж відпочинок! Розвага! Не хочеш?! Втомилася! Симулянтка! »

Мама намагається все встигнути, тато не цінує. Мама вибивається з сил. Тато не помічає. Мама просить винести сміття.

Тато злиться! Мама плаче від образи. Тато грюкає дверима.

Мама радіє першій усмішці. Тато новому анекдоту. Терпіння мами закінчується. Папа повертається в порожню квартиру.

Тато щиро не може зрозуміти, чому так сталося …

Звичайно, пам’ятник тим чоловікам, які ділять всі турботи нарівні з жінками ставити не потрібно, але в нашій країні це і до цього дня чомусь вважається подвигом з боку чоловіка.

У той час як за кордоном – це нормальний порядок речей.

Дітей мало хотіти, мало народити! Їх потрібно ростити!