Я перестала злитися на своїх дітей … Нормальні діти – це шумні діти.

Мабуть, це прозвучить дивно, але я зовсім перестала злитися на своїх дітей … Просто в один прекрасний день  я припинила це робити й  вже досить тривалий час так злість не виникає.

Напевне, це сталось після того, як я почала постійно дивитися на своїх дітей ЯК НА ДІТЕЙ. Раніше це відбувалося лиш періодично.

Людина все життя дорослішає, росте і розвивається, більшість дорослих застряють в тому чи іншому психологічному віці, навколо мало інтегрованих людей, але чомусь у нас такі високі вимоги до дітей?

Це може здатися дурістю, але якщо поспостерігати за собою, то можна помітити, що коли ми сердимося на дітей, ми не бачимо їх як дітей, ми бачимо перед собою свої власні «образи наших дітей», які ми самі собі надумали. Або ми бачимо «маленьких дорослих», які постійно не вписуються в норми поведінки, дурні, непослідовні, нераціональні, не інтегровані, вимогливі, жадібні, незговірливі, ревниві, заздрісні, іноді жорстокі та грубі, ще невдячні та нечемні. Але річ у тім, що це і є характеристики звичайної нормальної дитини, особистості на цій стадії розвитку.

Нормальні діти – це шумні діти, діти, які плачуть, приходять скаржитися, потім знову йдуть і знову повертаються ридаючи. Грають, бігають, радіють, кричать, бо не можуть говорити тихо, співають, танцюють, зляться, б’ються і постійно щось вигадують.

Вони не вміють домовлятися, особливо коли справа стосується дуже особистих речей, толком не вміють ділитися, не вміють стриматися в складній конфліктній ситуації та не вдарити,  не закричати на співрозмовника, який ну ніяк не розуміє по-доброму! Вони не вміють стримати свою злість на маму, коли та ніяк не зрозуміє, що ж їм треба або робить все всупереч їхнім бажанням.

Вони не вміють тихо слухати книжку і не перебивати, не ставити питання. Не вміють говорити пошепки, коли хтось спить.

Не вміють доїдати до кінця те, що їм несмачно. Якщо їм несмачно, то їм несмачно. Навіть якщо вони випросили собі домашнього вихованця, вони все одно ще не вміють за ним правильно доглядати та вчасно годувати. Роблять вони це від випадку до випадку, але якщо вже роблять – то з величезною любов’ю, увагою і турботою про свого молодшого друга! Їм важко малювати й не пролити банку з водою, важко не забувати кожен раз мити пензлик перш ніж вмочити його в новий колір. Зате виходять гарні розводи в баночці з фарбою. Діти не вміють їсти не обляпавшись і не гублячи нічого мимо рота. Це будуть вже не діти.

Якщо діти на вас кричать, це не означає, що вони вас не люблять або не поважають і не цінують всієї вашої турботи. Це просто означає, що вони кричать. І слава Богу, що кричать! Кричи голосно, малюк, нехай весь світ чує що ти зараз незадоволений !!!

Іноді я нагадую собі про їх вік. Це допомагає прозріти. Я не чекаю від них того, чого вони не в змозі поки показати. Я приймаю їх такими, якими вони є.

Я не вчу їх якимось нормам поведінки, я даю їм можливість бути собою, відчувати різні емоції, тому що знаю, що якщо вони будуть дозволяти собі емоції всього спектра, то ці емоції в результаті почнуть в них змішуватися і тоді вони природним чином виростуть «цивілізованими», «культурними» людьми.

Що їм важливо на даному етапі, так це бути прийнятими, улюбленими, бути прийнятими різними й всякими, невмілими та незрілими.

джерело