Не жінка другого сорту, а двічі коханка

Чомусь прийнято вважати коханок жінками другого сорту. Я не маю на увазі релігійних людей – з ними і так ніби все зрозуміло. У них все має бути або білим, або чорним. Проміжного не буває. Ти або вписуєшся в рамки, або ні. Якщо ні – на тебе вішають ярлик занепалої жінки, ну або який-небудь образливий епітет.

Я була двічі коханкою. Перший раз закохалася в одруженого викладача, будучи ще зовсім молодою студенткою. Мій перший мужчина був не сильно старшим за мене, він був дуже красивим і темпераментним. Відносини були не такими тривалими, як хотілося б. На кафедрі всі дізналися. Був скандал. Його попросили написати заяву на звільнення. Він так і зробив. Та не просто звільнився з вузу. Він взагалі переїхав в інше місто. Знаю, що зараз він працює в НДІ. Все так же одружений. Для нього я була захопленням. Він же для мене був справжнім коханням. Шкода, що ті відносини були такими швидкоплинними.

Другий раз закохалася в шістнадцятому році. Я не звикла ходити колами. Все розповіла мужчині, як є. Сказала, що він мені цікавий. Знала, що він був одружений. Але мене це не зупиняло.

Тільки от не треба в коментарях писати, що я плутаю любов і закоханість. Нічого не плутаю. Я любила двічі в житті. І, на жаль, обидва рази закохувалася в одружених.

Совість, звичайно, мучить. Але краще нехай буде так, ніж ніяк. Я не хочу прожити життя, шкодуючи, що упустила момент, шкодуючи про те, що не дала волю почуттям. Скоро буде чотири роки, як я коханка. Ми приховуємо наші відносини.

Якщо чесно, я навіть не знаю, на що сподіваюся. Ні на що не сподіваюся. Не думаю, що чоловік піде від своєї дружини, вибравши мене. Просто насолоджуюся тими моментами, коли ми разом.

Чи гідна я осуду? Ось, що відповім на це: “Мені все одно!”