Читати тільки мамам хлопчиків! Будьте уважні, ця правда життя торкнеться так чи інакше всіх матерів

Ті, хто випробував невимовне відчуття материнства знають, що це найважливіша роль в світі – стати МАМОЮ. Цей момент порівняти ні з чим не можна. Однак ніщо не стоїть на місці, діти колись виростають і батькам доводиться відпускати їх в самостійне плавання, хочеться їм цього чи ні.

Що ж чекає в майбутньому всіх мам хлопчиків і чому так важливо бути до цього готовою. Щоб потім в один прекрасний момент не опинитися один на один з валізою втрачених надій і мішком нікому не потрібної надмірної опіки.

Подивіться з боку на звичайне життя мами хлопчика (зараз відчуєте все заново, так що чутливим не читати, в кожному слові впізнаєте себе).Насамперед ти вибираєш в магазині милі комбінезончики і шапочки небесного кольору. Народжуєш його, плекаєш, цілуєш крихітні пальчики і солодкі щічки. Потім шиєш йому костюми зайчиків-котиків-піратів-ковбоїв, водиш в дитячий садочок, витираєш сльози, мажеш йодом розбиті коліна і ночами не спиш біля його ліжечка, якщо малюк підхопив якусь заразу. Не забуваємо про улюблену казку на ніч, поцілунки на доріжку, «мамакупименіяцехочу» та інші принади материнства.

Не встигаєш озирнутися, а син уже сидить за партою в першому класі, твій день починається зі складання портфеля в школу, а закінчується дзвінком вчительки з благанням: «Зробіть щось зі своїм Сашею, він же всіх лупить, він же нікому проходу не дає ! » І ти таки робиш, виховуєш, показуєш, що потрібно бути порядним, сміливим, мужнім, розумним і не ображати інших. Червонієш на батьківських зборах, всоте прощаєш раптово зниклий щоденник, радієш успіхам на спортивних змаганнях і покірно киваєш головою на сусідське: «Це твій син винен, та він же перший почав!»

Раптово помічаєш, як син росте не по днях, а по годинах, як швидко стають малі всі речі, які ти йому підбираєш. І нехай він стає більше, тобі він розповідає про свої справи все менше, все частіше зникаючи десь з хлопцями. Ти свято віриш, що перша його любов – це гра гормонів і що та розпусна і легковажна Оля з сусіднього двору зовсім не пара твоєму синові, а так, підліткова забава і не більше.

Час летить і ось ти вже вибирати не синенький комбінезончик, а справжній дорослий костюм до останнього дзвінка і випускного, ковтаєш сльози на лінійці, коли вручають атестати, не спиш ночами під час вступної кампанії. А потім в твій будинок непомітно починає заходити якась Діана, за нею Катя, після Соня, а далі ти вже навіть не намагаєшся і запам’ятати їх імена.

Але раптом помічаєш, що ось ця одногрупниця Аня взагалі вважає ТВІЙ будинок мало не своїм рідним і відкриває ТВІЙ холодильник, наче вона давно вже стала членом ТВОЄЮ сім’ї. Нервуєш, дратуєшся, але, зціпивши зуби, терпиш всі витівки. А потім помічаєш, що на думку тієї самої Ані обрана тобою сорочка – «олдскул і повний відстій», що ти нічого не розумієш у відносинах і житті, та й твоє куховарство теж так собі.

І ось в один прекрасний день твій син заявляє тобі, що більше жити з тобою не має наміру, що вони з’їжджаються з Анею і це все серйозно. Ось він уже їсть ЇЇ борщ, прислухається до ЇЇ думки, на вихідні ходить в гості до ЇЇ мами і носить сорочки, ретельно вибрані НЕЮ. Дзвінка від сина дочекаєшся хіба що на велике свято, а візиту і то рідше. Ось вони вже вибирають меню на весілля, ділять сімейний бюджет і скелети в шафі. Далі все за розписаним сценарієм: весілля, внуки, турботи …

Одного разу ти заходиш в його кімнату, де залишилися тільки старі іграшки, неробочий Play Station і пара фотографій, з яких тобі посміхається твій беззубий семирічний Сашко і розумієш, що … більше ніколи не будеш для нього на першому місці. Ти поступово стала жінкою № 2 в його житті.

Так ось, як би сумно це не звучало, з цим потрібно змиритися і прийняти цей факт. Згадай, ти ж і сама колись для когось була «тією самою нав’язливою Анею», яка забрала сина у матері. Є дуже мудре прислів’я: «Дитина – гість у твоєму домі: нагодуй, виховай і відпусти». Нагодувати зможе і дурень, виховати – тут вже складніше, а ось вчасно відпустити від себе улюблене чадо – завдання підвищеної складності, вищий прояв батьківської любові.

Всім мамам синів на замітку: будьте готові до того, що одного разу ваше чадо піде від вас до Ані (Тані, Маші, не настільки важливо). Процес цей закономірний і від цього ще ніхто нікуди не подівся. І тут головне завдання будь-якої матері – вміти відпустити сина без таємних образ, докорів, докорів сумління і ненависті до нової пасії.