Дивовижна притча, яка навчить знати собі ціну

Просто дивовижна притча, яка навчить знати собі ціну і бути більш впевненим у собі.
Одного разу до Майстра прийшов молодий чоловік і сказав: – Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо твердять, що я невдаха, тюхтій і ідіот. Прошу тебе, Майстре, допоможи мені!

Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:

– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі в твоїй.

– З … з задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.

– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику каблучку з гарним каменем.

Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю каблучку, щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше!

Юнак взяв каблучку і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати каблучку торговцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар.

Але варто було їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до каблучки будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таку каблучку і що за неї можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.

Почувши слова старого, молодий хлопець дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши ккаблучку добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра.

– Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки ця каблучка не коштує.

Ти тільки що сказав дуже важливі слова, синку! – відповів Майстер. – Перед тим, як намагатися продати каблучку, непогано було б встановити її справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Їдь до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Тільки що б він тобі не відповів, ти не продавай каблучку, а повертайся до мене. Юнак знову скочив на коня і відправився до ювеліра.

Ювелір довго розглядав каблучку через лупу, потім зважив її на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:

– Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю каблучку за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.

– Сімдесят монет ?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліра і щодуху помчав назад.

– Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь молодого хлопця.

-І знай, сину, що ти і є ця сама каблучка. І оцінити тебе може тільки справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?