Чи існує межа досконалості?

Напевно кожен з нас  хоча б раз у житті  задумувався про те, чи існує межа досконалості і чи існують ідеальні люди. Відповідь на це  бессметне питання очевидна –  адже ідеальних людей не буває і ось чому:

Щоб стати розумним «не по роках», потрібно позбутися свого дитинства.

Ти не навчишся говорити про любов раніше, ніж втратиш її.

Тобі в голову не прийде красива картинка, поки ти не опинишся зануреним в безпросвітну потворність.

Ти не уявиш найсолодший аромат, якщо не зіткнешся з смердючим огидним запахом.

У твоїй уяві не народиться хвилююча душу мелодія, поки не почуєш багато жахливих звуків.

Ти не дістанеш зі своєї свідомості стиль і креатив, якщо не відчуєш, що розчиняєшся в цих сірих і однакових людях.

Ти не зможеш навіть мріяти, якщо у тебе буде все, що ти захочеш.

Закономірність очевидна. Її часто говорять нам близькі люди, коли втішають: «Будь-яка втрата або труднощі робить тебе сильнішим, це досвід, який загартовує твій дух».

І все б добре, адже за власним бажанням або проти нього, ми весь час щось втрачаємо, а значить, стаємо кращими, вчимося.

Але чи є межа цій досконалості?

Раз втрати роблять нас кращими, то, до тих пір, поки ми будемо мати, що втрачати – ми не бездоганні? Це пояснює той  факт, чому ніхто не бачив ідеальних людей …

Ідеальні тільки ті, кого уже немає з нами …