Чи існує межа досконалості?
Напевно кожен з нас хоча б раз у житті задумувався про те, чи існує межа досконалості і чи існують ідеальні люди. Відповідь на це бессметне питання очевидна – адже ідеальних людей не буває і ось чому:
Щоб стати розумним «не по роках», потрібно позбутися свого дитинства.
Ти не навчишся говорити про любов раніше, ніж втратиш її.
Тобі в голову не прийде красива картинка, поки ти не опинишся зануреним в безпросвітну потворність.
Ти не уявиш найсолодший аромат, якщо не зіткнешся з смердючим огидним запахом.
У твоїй уяві не народиться хвилююча душу мелодія, поки не почуєш багато жахливих звуків.
Ти не дістанеш зі своєї свідомості стиль і креатив, якщо не відчуєш, що розчиняєшся в цих сірих і однакових людях.
Ти не зможеш навіть мріяти, якщо у тебе буде все, що ти захочеш.
Закономірність очевидна. Її часто говорять нам близькі люди, коли втішають: «Будь-яка втрата або труднощі робить тебе сильнішим, це досвід, який загартовує твій дух».
І все б добре, адже за власним бажанням або проти нього, ми весь час щось втрачаємо, а значить, стаємо кращими, вчимося.
Але чи є межа цій досконалості?
Раз втрати роблять нас кращими, то, до тих пір, поки ми будемо мати, що втрачати – ми не бездоганні? Це пояснює той факт, чому ніхто не бачив ідеальних людей …
Ідеальні тільки ті, кого уже немає з нами …