Як матері роблять синів безвідповідальними
Багато жінок зараз часто скаржаться, що, мовляв, перевелися справжні мужики, що немає в сучасних представників сильної статі самостійності, відповідальності, щоб, як то кажуть, бути за чоловіком, як за кам’яною стіною. Ненадійні стали стіни, будинок хороший не збудувати.
І тільки про одне дами забувають, що фундамент-то вони самі закладають. Це тільки здається, що якісь інші жінки ростять нікчемних синів, щоб потім з них вийшли такі ж чоловіки. Насправді, більшість матерів своїми руками створюють зі своїх «ріднесеньких» чоловіків, з якими самі розлучилися або жити разом не захотіли.
Йде втомлена жінка з роботи, тягне важкі сумки, по дорозі забігши в магазин.
«Чому, – питаю, – так надриватися? Невже допомогти нікому? »
« Та є кому, – відповідає. – Два сина вдома. Одному – двадцять сім років, іншому – тридцять один рік. Вткнулися в свої комп’ютери, звідти їх не витягнути. Зараз прийду, почнуть по пакетам лазити, хапати все на бігу. Хоч би одружилися поскоріше … Вже легше було б … »
Самій важко, а іншій жінці легше буде? Вклала в синочків любов, турботу, повагу до жінки? А вона ще й дорікати потім майбутніх невісток, скоріше за все, стане, що недостатньо добре за її лежибоками дивляться …
Інша знайома розповідає, як тридцять пар шкарпеток по всьому будинку розвішує, коли за двома своїми старшокласниками пере. «Вони навіть, – скаржиться, – і пельмені собі самі не зварять».
А якщо ставитися до своєї дитини не як до слабкої і безпорадної істоти (причому все життя), а як до маленького чоловіка вже з дитинства, може і ставлення до матері виховається у нього не як до прислуги, а як до близької і потребуючої елементарної допомоги людини ?
Своїм же відношенням до синів матері показують, що вони самі в підтримці не мають потреби, що діти завжди слабші. Така установка формується у дітей на все життя.
Або ось ще – живе шістдесятлітня мама в трикімнатній квартирі зі своїми дітками. Все б добре, тільки двом її «хлопчикам» вже під сорок. І сім’я у кожного є. Друга. Всі кімнати поділені, повноцінна комуналка. Але маму це і не сильно обтяжує.
Після смерті чоловіка, всю свою увагу вона звернула на дітей. Постійно була в їхньому товаристві, була в курсі їх проблем і, природно, вирішувала їх в потрібний момент, як їй здається, стало життєвою необхідністю.
Прагнучи прив’язати дитину до себе, мама заважає розвитку своїх синів. Пригнічуючи їх самостійність, вона пригнічує і їх чоловічу сутність. Неспроста дружини у цих «хлопчиків» владні і вольові. Інший жіночий образ вони і уявити не можуть.
А нерідко ще бувають ситуації (знаю з власного досвіду керівника кадрової служби), коли мами буквально за руку приводять синів на співбесіду. Виглядає це досить безглуздо, враховуючи, що хлопцеві, як правило, ніяк не менше двадцяти двох років. Рекрутеру можна більше ні про що не питати – самостійність кандидата в наявності.
Точно так же матері вирішують за синів, де їм вчитися, коли отримувати розряд або категорію, що робити з кар’єрою. Вирішуючи за свою дитину, як йому будувати своє життя, мама позбавляє його волі, робить слабохарактерним і безініціативним.
Чоловік втрачає дане від природи прагнення до досягнень і завоювань. Або навпаки – переконується в тому, що тільки сила протистоїть силі, стає надто грубим і агресивним.
Як уберегтися від надмірної материнської опіки? Багато хлопців інтуїтивно це розуміють, «тікаючи» з дому: їдуть вчитися в інше місто, жити на знімні квартири і т.д. І це вірно.
Свою незалежність краще відточувати на самоті.
Головне – не забути, що одного разу, коли мама одягала в дитячий сад, хлопчик сказав: «Я сам». Можливо, не дуже усвідомлено, але успішні чоловіки рано починають розуміти, що «своя думка – найправильніша».
А мамам краще звернути свою увагу на себе, свої інтереси і свого чоловіка, давши синові можливість йти власною дорогою і приймати свої рішення. Не дарма ж у тварин прийнято ростити потомство тільки до певного віку. Мама і тато показали світ, навчили полювати і піклуватися про себе, а потім – «сам, сам, сам». Укус за вухо або загривок – і вперед в самостійне життя створювати своє середовище проживання.
Сподобалася стаття? Поділіться нею з друзями!