Одного разу нещасний молодий хлопець прийшов до старого вчителя в пошуках вирішення свого важкого життя.

Вчитель доручив своєму учневі покласти жменю солі в склянку води і потім випити її.

«Як це на смак?» – запитав учитель.

«Жахливо», – відповів учень, виплюнувши воду.

Майстер посміхнувся, потім попросив його взяти ще одну жменю солі і покласти її в озеро. Обидва йшли мовчки до найближчого озера, де учень кинув свою жменю солі в озеро.

«Тепер випий з озера», – сказав учитель.

Коли вода стікала по підборіддю хлопця, вчитель запитав: «Ну як, це смачно?»

«Непогано!», – відповів учень.

«Ти відчуваєш сіль?», – запитав учитель.

«Ні», – зауважив хлопець.

Учитель сів поруч з цим учнем, взяв його руки і сказав: «Біль життя – чиста сіль; не більше і не менше. Кількість болю в житті залишається незмінною, точно так само.

Але кількість болі, яку ти відчуваєш, залежить від контейнера, в який ми її поміщаємо. Тому, коли ви страждаєте від болю, єдине, що ви можете зробити, це збільшити ваше відчуття речей. Припиніть бути склянкою. Станьте озером!»