Щастя кожного має коріння в ранньому дитинстві

Будучи нещасними людьми, ви ніколи не зможете так вибудувати відносини з дитиною, щоб вона була щасливою. А якщо щасливі батьки, то спеціально і робити нічого не треба.

Багато хто вважає, що у них, батьків, все нормально, а проблеми тільки у їхніх дітей.
Вони дивуються, коли в одній сім’ї виростають дві абсолютно різні дитини: одна впевнена в собі, успішна, відмінник і душа компанії, а інша – закомплексована невдаха, вічно ниюча або агресивна. А  це означає, що діти по-різному відчували себе в сім’ї, і комусь із них не вистачило уваги. Хтось був більш чутливим і більше потребував любові, а батьки цього не помітили.

Стежити за тим, щоб дитина була одягнена, взута і нагодована – це турбота, а не виховання.

На жаль, багато батьків упевнені, що турботи досить.
Як ви спілкуєтеся з дитиною в його дитинстві, так він буде поводитися з вами у вашій старості.

Школа повинна навчити не тільки математики та літератури, скільки самого життя.
Від школи важливо одержати не стільки теоретичні знання, скільки практичні навички: вміння спілкуватися, будувати відносини, відповідати за себе – свої слова і вчинки, вирішувати свої проблеми, домовлятися, розпоряджатися своїм часом … Саме ці навички допомагають впевнено почувати себе в дорослому житті і заробляти собі на життя.

Надмірні переживання дитини через погані оцінки – це тільки дзеркало реакції дорослих.

Якщо батьки спокійно реагують на двійку або невдачі в спорті,  якщо батьки посміхаються, говорять: «Мій хороший, не переймайся», то і дитина спокійна, стабільна, обов’язково вирівнюється в навчанні і знаходить справу, де у неї все виходить.
Якщо в початковій школі ваша дитина не справляється з програмою, якщо вам доводиться багато сидіти з дитиною над уроками – проблема не в дитині, а в школі.

Складніше – не означає краще! Дитина не повинна перевтомлюватися, намагаючись наздогнати програму, складену педагогами. У першому класі на підготовку домашнього завдання повинно йти від 15 до 45 хвилин.

Карати дітей можна і іноді навіть необхідно.

Але потрібно чітко розділяти дитини і її вчинок. Наприклад, ви заздалегідь домовилися, що до вашого приходу з роботи він зробить уроки, поїсть і прибере за собою. І ось ви приходите додому і бачите картину: каструлю з супом не чіпали, підручники явно не відкривалися, на килимі папірці якісь валяються, а дитя сидить носом в планшеті. Головне – в цей момент не перетворюватися на фурію, не кричати про те, що «у всіх діти як діти» і що з вашої дитини виросте нуль без палички.

Без найменшої агресії підходите до дитини. Посміхаючись, обіймаєте його і говорите: «Я тебе дуже люблю, але планшета ти тиждень не отримаєш». А кричати, ображати, ображатися і не розмовляти – ось цього не треба. Дитина покарана відсутністю гаджета.

Кишенькові гроші повинні бути у дитини вже років з шести.

Не великі, але регулярно видаються суми, якими він розпоряджається сам. І дуже важливо, щоб гроші не стали інструментом для маніпуляції. Не треба контролювати, на що дитина їх витрачає, і встановлювати суму виплати в залежність від його успішності і поведінки.

Не треба за дітей проживати їх життя, вирішувати, що їм робити, а що ні, вирішувати за них їхні проблеми, тиснути на них своїми амбіціями, очікуваннями, вказівками.
Ви ж постарієте, як вони самі жити-то будуть?

У всьому світі вчитися в університети йдуть тільки найрозумніші і найбагатші.
Решта йде працювати, шукати себе і заробляти на вищу освіту. А у нас що? ..

Я проти постійного тотального контролю.
Дитина повинна бути впевнена, що в родині її люблять, поважають, з нею рахуються і їй довіряють. Ось в цьому випадку вона не зв’яжеться з «поганою компанією» і уникне багатьох спокус, перед якими не можуть встояти однолітки з напруженою ситуацією в родині.

Коли я працював в школі, то в День знань говорив, що вчитися треба хоча б тому, що за роботу головою платять у багато разів більше, ніж за фізичну працю.
І що вивчившись, ви зможете працювати і отримувати гроші за те, що самі любите робити.

Бардак в кімнаті підлітка відповідає його внутрішньому стану.

Так зовні виражається хаос в його душевному світі. Добре ще, якщо він миється … Вимагати «навести порядок» можна тільки, якщо речі дитини вивалюються за межі його кімнати.

Виховувати – не означає пояснювати, як треба жити. Це не працює.

Діти розвиваються тільки за аналогією. Що можна, а що не можна, як треба і як краще не чинити діти розуміють не зі слів батьків, а виключно з їх вчинків. Простіше кажучи, якщо батько каже, що пити шкідливо, а сам не просихає – існує багато шансів, що син стане алкоголіком. Це найяскравіший приклад, але й більш тонкі речі діти вловлюють і переймають з легкістю.

Говорити з дітьми треба про життя взагалі, а не про те, як треба жити.

Якщо ж батько може говорити з дитиною тільки про проблеми – у нього проблема.
Якщо дитина намагається маніпулювати дорослими – у неї просто невроз.
І треба шукати його причину. Здорові люди не маніпулюють – вони вирішують свої проблеми, діючи прямолінійно.

У розмові з дитиною не критикуйте її, не чіпайте її особистість, не виходьте за рамки аналізу її вчинків.

Говоріть не про неї, а про себе. Не «ти – поганий», а «я думаю, ти погано вчинив».

Використовуйте формулювання: «Мені  прикро, коли ти …», «Мені не подобається, коли ти …», «Мені б хотілося, щоб …»

Дитина повинна відчувати, що батьки – це добрі, але сильні люди, які можуть її захистити, можуть їй в чомусь відмовити, але завжди діють в її інтересах і, головне, дуже її люблять.