Негативні наслідки нестачі батьківської уваги: варто прочитати всім

Для кожної дитини, її батьки є найважливішими людьми в житті. Якщо в дитячі роки дорослі не звертають уваги на почуття і потреби дітей, вони неусвідомлено транслюють беззвучні, невидимі установки, які впливають на самооцінку дитини та її уявлення про себе в дорослому віці.

Дитячі установки не дають зробити вибір, який буде для нас оптимальним. Ми закохуємося, створюємо відносини, але не можемо бути щасливими в цих відносинах. Ми ростимо дітей, але нам це в тягар.

Ми здатні зменшити вплив дитячих установок на своє життя. Треба лише знайти в собі установки, що виникли через нестачу уваги батьків та не дозволяти їм і далі заважати нашому руху вперед.

Ось ці установки:

1. Погано бути занадто веселим або занадто сумним. У дитинстві ми відчували сильні почуття, як і всі діти. І в той час нам потрібна була людина, яка навчила б розуміти емоції та керувати ними. Але замість цього нам просто давали зрозуміти, що потрібно бути стриманішими. І ми навчилися стримувати емоції.

2. Демонструвати почуття – значить проявляти слабкість. У дитинстві переживання були щирими. Ми злилися, якщо нас кривдили. І люблячі батьки повинні були нас втішати, щоб з часом ми навчилися справлятися з переживаннями самостійно. Але нам вселили, що почуття – це слабкість. І ми навчилися засуджувати себе за прояв почуттів.

3. Мої потреби та бажання не мають значення. У дитинстві у нас були потреби, як у всіх дітей. Ми знали, що важливо, що добре, що погано. Нам тільки було потрібно, щоб хтось розпитав про наші бажання і потреби. Але ніхто не звертав на них уваги і ми вирішили, що це не має значення.

4. Розповідати про проблеми – просто даремно напружувати людей. Ми росли і у нас були труднощі в спілкуванні в школі, вдома з братами й сестрами, з друзями. І нам важливо було знати, що ми можемо розповісти про проблеми батькам. Але їм було не до наших проблем, з того часу ми тримаємо свої проблеми при собі.

5. Плачуть тільки слабаки. Всі плачуть, бо плач – природний спосіб пережити емоції. У дитинстві ми іноді плакали (можливо, часто). Але в нашій родині не знали, що ми плачемо не просто так і ігнорували наші сльози. Бажання стримати сльози та впевненість в тому, що плакати шкідливо, явна ознака батьківської байдужості.

6. Люди засуджують прояви почуттів. Якщо дитину карали за прояв почуттів в батьківському домі, вона приносить у доросле життя установку «Приховуй емоції, інакше про тебе подумають погано або використають твої почуття проти тебе».

7. Злість – це негативна емоція, і її потрібно уникати. У дитинстві ми часто злилися, бо злість – це частина життя. Нам була потрібна допомога, щоб усвідомити злість і керувати нею. Але ми навчилися пригнічувати та заміщати злість. Тому що нас карали за те, що ми її демонстрували.

8. Покладатися на інших – значить, розчаровуватися. Діти потребують допомоги, так само як і підлітки й дорослі. У дитинстві ми потребували підтримки, допомоги, але батькам було не до нас. І ми зрозуміли, що краще не просити про допомогу, щоб не переживати через відмову.

9. Нікому не цікаво, що я говорю. У дитячі роки ми дивувалися навколишньому світу і хотіли стільки розповісти й про стільки запитати, але в сім’ї це вважали порожніми балачками. Тоді ми вирішили, що наші слова нікого не хвилюють, а питання краще не озвучувати.

10. Я один в цьому світі. У дитинстві ми потребували відчутті безумовної підтримки. Але дорослі були вічно зайняті та байдужі, і ми зрозуміли, що самотні.

Це всього лише уроки, які ми засвоїли в сім’ї. Насправді все інакше:

• Сильні почуття об’єднують нас з собою та з іншими. І здатність їх відчувати – показник сили та здоров’я.
• Усвідомлення своїх потреб і думок – ключ до щасливого повного життя.
• Щоб вирішити проблему, про неї треба говорити.
• Плакати нормально.
• Якщо ми будемо проявляти почуття, що оточуючі зможуть краще нас зрозуміти.
• Злість – це важливе послання тіла, яке робить нас сильнішими.
• Взаємна довіра – невід’ємна частина командної роботи.
• Все, що ми хочемо сказати, важливо. І ми повинні це говорити.
• Ми живемо серед собі подібних. І ми не самотні.