Діти дуже потребують любові: це надзвичайно важливо
Дитинство – це сама беззахистна і вразлива частина життя. Наш характер, як і наша особистість в цілому, формуються саме в дитинстві.
Чи задумувалися ви коли небудь про те, чому наші діти не хочуть проводити час з нами? Може, тому, що колись, коли вони були маленькими, ми не знаходили час на те, щоб просто побути з ними, відклавши всі свої справи?
Все абсолютно логічно, адже якщо ми ставимо на перше місце щоденні турботи замість потреб нашої дитини, то хіба маємо право потім вимагати, щоб діти приділяли нам час? Народити дитину і забезпечувати її – це не означає виховати. Дати дитині необхідні матеріальні речі, та повчати словами – це не означає належно виховати. Діти не мають потреби у вихованні. Вони потребують нашої любові і уваги.
Ви чуєте такі питання так само часто, як чую їх я? Діти хочуть полежати зі мною щовечора, тому що вони люблять проводити час з мамою. Це моя нова улюблена фраза. Чому? Дозвольте мені розповісти.
Нашим дітям 12 з половиною, 7 і 3 роки. Знаєте, що наш семирічний син просить мене щоночі, коли я приходжу заколисати його?
«Мамочко, ти побудеш зі мною?»
І мені сумно думати про те, що більшість вечорів я відповідала:
«Тільки трошки, дорогий. Мені потрібно прибрати на кухні. Мені потрібно попрацювати над моїми записами по роботі. Тато і я збираємося повечеряти. У мене ще багато роботи… »
Незалежно від причини, всі ми говоримо одне і теж:
«Тільки на хвилинку. Є інші більш важливі справи ».
Знаю, знаю, ми не зможемо бути біля них всю ніч. Дитина чекатиме цього, як всі діти. «Даси палець – усю руку відкусить» ми думаємо, що побудемо всього 5 хвилин, вони хочуть 20. Ми будемо 20, діти просять 40.
Але … Знаєте що? Кілька років тому друг нашої сім’ї помер уві сні. Через тиждень в іншому місті семирічний хлопчик несподівано помер, поки грав у дворі. Мені важко думати про це, говорити і писати.
Тепер, коли у мене син просить «Мамо, побудь біля мене» – це найкраще, що може статися ввечері. Тому що я чую ті деталі, які 7-річні діти більше не розповідають своїм мамам:
«Сьогодні у нас була контрольна з математики і отримав вищий бал !! Бачиш, мама! Я займався, і я зробив це! »
«Я сумую за нашою собаці. Коли думаєш, ми зможемо взяти іншу? »
«Мамо, пам’ятаєш, ти говорила мені, що під час реслинга, мені варто допомагати молодшому братові, коли він відстає. Я допоміг. Я біг відразу за ним, як мені говорив тато. Я навіть сказав йому, що він може зробити це. Він сказав, що його живіт болить від бігу, і я сказав, що якщо він хоче, може бігти повільніше, і буду бігти разом з ним, навіть не дивлячись на те, що бігти повільно ДІЙСНО нудно, мамо! »
Це все відбувається, коли ми відкладаємо всі інші турботи. Це все відбувається, коли ми забуваємо про всі речі, які ми повинні або хотіли зробити.
Моя бабуся казала мені, насолоджуватися дітьми, поки вони відчувають в нас потребу. Вона також говорила, що не знає, навіщо люди народжують дітей, якщо вони зовсім не хочуть проводити з ними час. Вона говорила, що вона любить виховувати своїх дітей і знає, що я буду робити так само.
Мої батьки і батьки мого чоловіка нагадують нам весь час, що одного разу наші діти не захочуть проводити так багато часу з нами. Ця думка розбиває моє серце!
Але! Цей день не сьогодні. Сьогодні з побуду з моїм малюком, коли він попросить мене про це і з усіма своїми дітьми і заспіваю їм їх улюблені пісні.
Якщо додати всього 10 хвилин до кожного нашого вечора, коли наше терпіння закінчується, а втома на межі, ще 10 хвилин, які я щаслива провести з нашими дітьми. Слухаючи їх, підбадьорюючи, і повторюючи:
«Сьогодні, саме зараз, ти – найголовніший для мене».
І знаєте що?
Через 10 років, ці слова повернуться, коли моєму синові буде 17 років, і я порошу його зупинитися і просто посидіти з МНОЮ пару хвилин … і він зробить це.