А ви вмієте щиро чогось хотіти?

Дитячі бажання завжди були самими щирими. Однак, як часто говорили вам в дитинстві, у відповідь на ваше “хочу”:

  • Який же ти егоїст;
  • Я не можу працювати тільки на твої бажання;
  • Нам і так не вистачає грошей;
  • Як тобі не соромно, думаєш тільки про себе;
  • Я теж багато чого хочу, хочеться – перехочеться, обійдешся, сам зароби….

Просто прочитайте ці вирази та відчуйте. Тут перекладена відповідальність за батьківські обмеження на дитину, а в останніх прикладах використовується відвертий газлайтінг.

 

Хотіти – це нормально
Чого тут не вистачає? Бракує визнання, що хотіти – це нормально, це природно, батьки не проти бажань. Але вони з якоїсь причини проти їх задоволення.

Найчастіше мене батьки питають: “І що мені тепер робити?” Вони плутають реалізацію бажання, з правом на бажання.

Ну, наприклад. У вас є право подорожувати, здобувати освіту, заводити сім’ю … Ви можете не робити цього з якоїсь причини, але права у вас ніхто не відніме.

Так само й у дитини. Ви, як батько можете мати обмеження на даний момент часу – немає сил, або інших ресурсів, але не можна віднімати у дитини право на бажання. А саме це і роблять багато батьків за допомогою наведених вище установок.

До чого це призводить? До почуття сорому за свої бажання, вини за свої бажання, до позиції Жертви, якій нічого не можна, поки не дозволять.

Хто повинен дозволити? Дозволу чекають від чоловіка, начальника, подруги, держави. Вони, як батьки, тепер повинні дозволити мати права на бажання. Від них ми мріємо почути “купи собі …”, “відпочинь …», «не турбуйся про …, про це подбаю я”.

Іноді заборони такі сильні, що ніхто вже не може дозволити. Так буває, коли в дитинстві бажання обмежували особливо жорстко і безжально.

Зрозуміло тепер, чому навколо так багато жертв, яким нічого не можна, крім як робити інших людей щасливими?

Отже, якщо ви та сама людина, якій заборонили хотіти – локально (наприклад, витратити на себе пів-зарплати), або взагалі (відпочивати не можна, можна тільки працювати на благо інших), то спробуйте знайти те саме переконання, за допомогою якого у вас відібрали ваше право.

 

Віддайте батькові відповідальність за те, що він не визнав свої обмеження.
Починайте привласнювати собі право хотіти.
Вчіться відрізняти право на бажання від можливості реалізації бажання. Хотіти можна, але не завжди є ресурси.

А якщо ви батько – не поспішайте видавати звичні кліше. Просто згадайте про те, до чого це призводить. Візьміть на себе відповідальність за те, що ви з якоїсь причини не хочете задовольняти бажання своєї дитини. Забороніть без маніпуляцій, витримаєте  злість дитини. І ще раз подумайте, чи дійсно заборона була заснована на ваших обмеженнях, або ж на ваших страхах, що дитина нібито стане егоїстом.