Зять більше півроку без роботи, сидять із дочкою на шиях у батьків, а дочка його ще й захищає

Посварилася днями з дочкою. Все через зятя-дармоїда, який уже восьмий місяць диван просиджує, ніяк знайти роботу не може. Дочка в декреті, зять на дивані, а годуємо все це сімейство ми та свати. Кажу, що це не справа, йшов би хоч куди вже працювати, а дочка чоловіка ще й захищає, каже, що  будь-куди з його досвідом іти соромно. А на четвертому десятку сидіти всією сім’єю на шиї батьків – нормально.

Дочка вийшла заміж два роки тому, а півроку тому народився онук. Радість, звичайно, але затьмарюється ця радість тим, що дочка в декреті і отримує копійки, а зять у нас уже восьмий місяць у пошуку роботи.

Квартиру, в якій живе молодь, вони купували на гроші, які ми та батьки зятя їм дали, скидалися п’ятдесят на п’ятдесят. Ремонт уже самі робили, тоді обидвоє працювали, гроші були. Хоча розпоряджалися вони ними, звичайно, безглуздо, але ми не лізли – самі заробили, самі витратили.

Не знаю, як у сватів, а в нас гроші молодята не просили, доки не вийшла в декрет, а зять не вилетів з роботи. Сталося це, як за законом підлості, майже раптово. Накопичень у молоді жодних, тож попросили допомогти. Ну що робити, допомагали.

Зять обіцяв найближчим часом вийти на роботу та віддати гроші, але нам не треба було. Нехай самі добре живуть, а ми якось самі розберемося. Але час минав, а жодних зрушень у пошуку роботи у зятя не було. Все для малюка купували ми з сватами.

Діти приймали з подякою, але мене таке легке ставлення зятя до життя насторожувало. Як на мене, ти знаєш, що в тебе дитина скоро народиться, а грошей немає, ну то йди хоч вантажником, хоч кур’єром, хоч таксистом, хоч двірником – головне, щоб платили.

На півроку онука ми зібрали молодят та сватів у себе. У дітей грошей немає, а перші півроку – хороший привід зустрітися всім разом та відсвяткувати. І ми, і свати подарували онукові подарунки, невеликі, суто символічні, а зятю вистачило нахабства ще пожартувати, що діди з бабками щось затиснули добрих подарунків для дитини. Але його сваха одразу на місце поставила, що не йому рота на цю тему взагалі відкривати.

Тоді, щоб свято не псувати, тему зам’яли, але наступного дня дочки я сказала, що це вже навіть чоловіків дратує. Якщо вони перестануть допомагати, ми одні їх не витягнемо. Дочка запитала, що вона може зробити, адже вона намагалася вийти на роботу, але на її місце на час декрету вже взяли людину і начальство сказало, що перегравати не стане, натякнувши, що на неї взагалі не дуже чекають у компанії.

Я порадила перестати вже цяцькатися з чоловіком і поговорити жорстко, що він не справляється зі своїми обов’язками батька та чоловіка, не забезпечує сім’ю. І гнати його стусанами на хоч якусь роботу, щоб він не сидів на дивані цілими днями.

Дочка скорчила невдоволену гримасу і сказала, що у зятя вища освіта і величезний досвід, аби куди йти не за рівнем.

– Ось зараз він горбатитиметься за копійки, і що? І грошей до ладу не буде, і часу на співбесіди, і замучений буде постійно. Навіщо воно мені потрібне?

Я вже не почала підбирати висловлювання, висловилася, що давно вже кипіло.

– Навіщо тобі воно потрібне? Та тому, що якщо зараз ми з татом і свекри припинимо вам допомагати, ви з голоду пoмрете. Бач яка розумна, не хоче, щоб чоловік копійки заробляв! Зараз він взагалі нічого не заробляє. Але так зрозуміло, чому він стільки сидить удома – у нього ж дружина з такими мудрими установками! Тоді залишай свого золотого чоловіка з дитиною, а сама шукай роботу, якщо така розумна!

Дочка образилася. Але мені було не шкода, розлютила, пристосована.

Зателефонувала я сваcі, поговорили відверто і вирішили, що дітям настав час урізати пайок, а то щось вони надто добре живуть для свого становища. Домовилися заздалегідь телефонувати і домовлятися, хто, що і скільки дітям дасть.

Чи це жорстоко? Можливо, так, все-таки це рідні діти, можна було б і пом’якше, але це з одного боку. А з іншого – якщо їм струс не влаштувати, то так і сидітимуть. Один чекатиме ідеальної високооплачуваної роботи, а друга його переконуватиме, що все правильно, так і треба.