Звичайна сім’я. Нічого особливого. Донечка, кваритра своя. Вітя повторював це знову і знову. Яке ж було його здивування, коли одного разу дружина сказала: я йду від тебе

Вітя завжди вважав, що його сім’я цілком нормальна. Така сама, як у інших. Жили вони у квартирі, що дісталася від бабусі. В однушці, яку років десять тому повністю відремонтували. Вітя працював, як і його дружина. Усі гроші до дому приносили. Все як у всіх, як у нормальній сімʼї. І Вітя не якийсь тиран, щоб дружину вдома тримати і не дозволяти їй працювати.

Та й не вийшло б так жити. Щоб ростити доньку, потрібні гроші. А для цього обоє працювати мають. Тут не до домогосподарок та патріархальних засад.

У Вітіної дружини, так само, як і самого Віті, зарплата була медіанною. Але вона ще вмудрялася підробляти, професія медсестри дозволяла. Крапельниці ставила, масаж робила.

Звичайна сім’я. Нічого особливого. Вітя повторював це знову і знову, як виправдання. Вечорами дружина завжди займалася побутом. А Вітя в цей час сидів за комп’ютером. Донька робила домашню роботу, а з запитаннями завжди до мами йшла. І з кухні сміх веселий долинав. Начебто домочадці щасливі. Хіба це погано?

Але щастя виявилося не вічним.

У дружини помер родич. Дядько. Який дуже свою племінницю любив, от і залишив свою квартиру їй. І вже за тиждень дружина Вітю покинула. Не стала лаятись і кричати, просто пішла. І заперечення від колишнього чоловіка не стала слухати, обірвала його монолог словами:

«Я вже все вирішила. Вибач. Все скінчено”.

Пішла та дочку з собою прихопила. Невже їй так була потрібна та квартира?

Через місяць Вітя зустрів свою дружину на вулиці. І та виглядала як ніколи веселою, щасливою. Наче помолодшала на десяток років. І усмішка така яскрава, сяюча.

Вітя одразу доньці зателефонував. Запитав, чи не з’явився у матері чоловік. Але ні. Дочка сказала, що мати від свого нового життя така щаслива. Мовляв, прибирати за нимй більше не треба. І прати не треба також, і готувати. Нічого не треба. І в магазин можна ходити не двічі на день, адже вдвох мати і дочка не їдять так багато, як завжди їв Вітя.

Віті було дуже погано. Пральна машинка, як виявилося, не пере сама. І тим більше не прасує білизну і не розкладає її по поличках. І що тепер робити? Вітя вже звик, що все робиться само собою. А тепер виявляється, що треба й порошок купувати! І сортувати одяг якось…

І холодильник, який Вітя завжди так любив, більше не поводився як завжди. Борщ у ньому більше не з’являвся, та й решта їжі теж. Смачна їжа, яку Вітя завжди з апетитом їв. Виявилося, що вона теж з’являлася там не сама.

Коли дружина пішла, все звичне життя Віті розвалилось. Уся чистота, весь смачний аромат. Все, що він так любив. Все, про що він міг не думати, поки грав в комп’ютерні ігри щовечора.

Вітя так і не зміг пригадати, якого числа День Народження у його дочки. А у колишньої дружини спитати посоромився. А дочка образилася потім, що її батько не привітав, і перестала з ним розмовляти. Поступово і спільні з дружиною друзі кудись поділися. Адже про них Вітя теж нічого до ладу не пам’ятав. Із важливого.

Іноді ось так розпадаються сім’ї. Через якусь квартиру, залишену добрим родичем. Адже якби не квартира, у житті Віті все було б, як раніше. І не довелося б йому ні про що турбуватися. І все було б добре.