– Звісно, він не хоче йти додому! Ти кричиш, діти вередують, а він просто втомився, – фиркає свекруха
Чоловік взяв моду приходити додому годині о дванадцятій ночі, а то й зовсім дзвонив і заявляв, що ночуватиме у батьків. Чи влаштовує мене такий варіант? Звичайно, ні!
По-перше, що це за сім’я така, коли чоловік не ночує вдома? По-друге, у нас із ним двоє маленьких дітей, я б не відмовилася від допомоги, хай і невеликої.
На тому, що треба народжувати другу дитину, до речі, наполяг чоловік. Я не хотіла погодок, чудово уявляючи, що це буде. У мене два молодші брати погодки, я бачила, як мама з ними мучилася. Але мамі допомагала я, мені тоді було десять років, тому щось нескладне мені доручити було можна. Тато приходив із роботи і теж допомагав з дітьми.
Не варто скидати з рахунків бабусь та дідусів, які хто вдень, хто увечері приходив, щоб займатися з онуками. Навіть просто забирали їх на прогулянку на годину-другу – це вже велика допомога.
Поки мама була в декреті з братами, я поступово брала на себе дедалі більше домашніх турбот. Мила посуд, ходила за продуктами, збирала в прання білизну, розвішувала її потім, наводила лад після малечі.
Якби я мала хоча б такого помічника, то моє життя було б набагато простіше. Я не применшую маминої заслуги, тоді і прибирання було складніше, і їжу замовити не було можливості, але все одно.
Коли народилася перша дитина, мені вже було непросто. Син народився дуже нервовим, спокою не давав ні вночі, ні вдень, багато плакав, а спав тільки на руках. Але чоловік хоч якось брав участь у сімейному житті. Як мінімум, він міг після роботи взяти дитину на руки і посидіти з нею на дивані, поки я готуватиму вечерю, буду митися або наводити порядок.
Це мені розв’язувало руки, бо протягом дня все доводилося робити або з дитиною на руках, або під його крики, що дуже давило на нерви.
Від чоловіка і з першою дитиною допомога була мінімальною, а з другою він і зовсім допомагав геть погано. Прийде з роботи, сяде на диван і гарчить, щоби його хоч якийсь час не чіпали, бо він з роботи.
А я, напевно, з курорту! Я за день присіла всього пару разів. Я раз промовчала, другий, а потім почала висловлювати чоловікові, що це і його діти теж, і це він наполягав на тому, щоб я народила, обіцяючи допомогу і таке інше.
Мовчу вже про няню, про яку не йдеться. Нам просто не вистачить грошей на оплату послуг, чоловік переоцінив свої фінансові можливості.
Кілька разів під час таких розмов чоловік помовчав, сопучи носом, потім ми посварилися, а потім почалися його пізні приходи додому, а то й просто дзвінки, що він переночує у батьків.
Мене дратував такий стан речей. Від свекрухи толку немає. Я їй дзвонила, просила поговорити із сином, бо так справи не робляться, а почула, що сама винна.
– Звісно, він не хоче йти додому! Ти кричиш, діти вередують, а він утомився! Що “ти теж”? А ти жінка, у тобі природою закладена турбота про дітей, – фиркала свекруха.
От і нащо мені такий чоловік? Простіше вже розлучитися і подати на аліменти. Так я хоча б усвідомлюватиму, що розраховувати можу тільки на себе, не маючи ілюзій про те, що чоловік допоможе.
Поки що не прийшла до якогось рішення: мама приїхала в гості і сильно мене розвантажила. Чоловік під цим пристойним приводом тимчасово живе у свекрухи, а мені треба все добре обміркувати. Але поки що всі думки не на користь чоловіка. Він довів, що в нього слова зі справами дуже розходяться.