Зустріч через роки, або несподіваний поворот долі …)
Моя бабуся цього року знову вийшла заміж. Їй 76 років, а йому 78. Познайомилися вони на цвинтарі. Вона регулярно відвідувала могилу дідуся, а до сусідньої могили приходив він. Її майбутній чоловік. Він приносив квіти, годинами акуратно прибирав могилу дружини, і бабуся звернула на нього увагу.
Одного разу, поки його не було, вона глянула на дату смерті жінки – 11 років тому. Спочатку бабуся з ним тільки віталася, потім розмовляла, а потім вони стали повертатися разом. Він проводжав її до дому. У них від усього цього виникла цвинтарна дружба. І вони вирішили одружитися.
За святковим столом народу було мало. Мій новий дід Микола Іванович підняв келих пепсі-коли – він взагалі не п’є (мама ще сказала, що непитущого чоловіка можна знайти тільки на кладовищі) …
Так ось, він підняв келих, всі притихли, він пильно подивився на бабусю і неголосно сказав:
– Аня, невже ти мене не впізнаєш? Губи бабусі затремтіли, вона кивнула:
– Впізнаю, Миколо, давно впізнала …
Виявляється, вони вже були одружені. Їй було тоді 18 років. Прожили вони разом всього два місяці і розбіглися. Він вважав її вітряною, вона його – несолідним.
Мораль: ось так доля зводить людей, яким судилося бути разом … навіть через довгі роки!