Зрадив чоловік, сусід залив і не хоче платити, подруга обмовила, а тут ще й рукавиці загубила – Марʼяна вже остаточно втратила віру в людей. Але тут на допомогу прийшла сусідка і все виправила

Якщо похитнулася віра в людей, то ми збилися зі шляху. Потроху почали крокувати в темряву, у прірву, ще не розуміючи цього. І добрі чесні люди потрібні, щоби повернути нас на вірний шлях. Щоб урятувати від падіння.

Одна жінка виступала на сцені, грала у дитячій виставі Метелика. Вона добре грала, хоч на душі було важко. Її зрадив чоловік, якого вона кохала. Подруга взяла гроші та не віддала. Колега, яка начебто дружньо ставилася, обмовила. Сусід залив, платити відмовився, хоча обіцяв спочатку… Чорний період у житті тривав довго.

Ось актриса пострибала на сцені із золотистими крилами, “постраждала” від злих Жуків та лютого холоду. А після вистави заїхала до торгового центру та купила собі рукавички. Саме цього дня зарплату видали.

Ах, що це були та рукавички! Як крила метелика. Вишуканий тонкий оксамит, золоті вишиті візерунки, сіро-перлинний колір, що переливається. Актриса відчула захоплення, теплу радість – рукавички в гарній коробочці, а коробочку продавець поклала в пакет.

І актриса взяла і поперлася в гастроном, він у цьому торговому центрі був. Купила кефір та гречку. І пакет з рукавичками випустила десь. Вона була розсіяна. От і втратила рукавички, а виявила це лише біля під’їзду. Через годину. Коли на метро дісталася додому.

Актриса стояла біля під’їзду і сумно бурмотіла: мовляв, ось я розтяпа! Як шкода ці рукавички, та не доля, певне. Як шкода все ж таки, як шкода!

А з під’їзду вийшла Діанка, сусідка з першого поверху. Запитала у Марʼяни, у актриси: “чому не заходиш у під’їзд?” І Марʼяна відповіла, що втратила рукавички. Випустила у торговому центрі. Гречка ось, кефір теж у пакеті. А другий пакет з рукавичками втратила. Як шкода, як шкода! … А сама стоїть бліда, худенька, розгублена…

Діана сказала, що треба повернутися до торгового центру. Раптом рукавички хтось знайшов, віддав касиру? Треба повернутись! Але Марʼяна гірко й спокійно відповіла, що це марно. Рукавички такі гарні. Звісно, ​​їх хтось узяв собі. Немає жодного сенсу їхати на метро з пересадками. Та й торговий центр закриється за півтори години.

Не треба сподіватись. Рукавички хтось узяв одразу, вони такі чарівні. Так мені й треба, це я розтяпа. Люди беруть собі те, що розтяпи втрачають.

А Діана тим часом тягла актрису до метро, ​​крізь дощ та вітер. Вона була могутня жінка. І вона запевняла, що рукавички віддадуть. Навіщо ти одразу погано про людей думаєш? Біжимо!

Вони встигли до закриття. Діана голосно почала питати, чи не знаходив хтось пакет з красивими рукавичками в коробочці. А актриса навіть іронічно посміхалася крізь сльози такої довірливості Діани, – як це безглуздо, розраховувати, що таку красу віддадуть.

І ви знаєте, віддали. Миттєво. Високий охоронець із благородною сивиною на скронях по рації викликав іншого охоронця. А той приніс пакунок! Актрису попросили описати, як виглядають рукавички, скільки вони коштують. І віддали. “Ось, – кажуть, – візьміть. Хтось знайшов на підлозі і передав охороні. Дійсно, дуже гарна річ, вам пасує!”.

І акторка розплакалася в голос, як дитина. Не через рукавички. Вона змирилася вже з їхньою втратою, як упокорилася з наклепом, обманом, корисливим використанням, грубістю… Їй соромно стало, що вона втратила віру в людей. І погано думала про незнайому людину, яка знайшла її пакетик. Усе не так погано. І люди зовсім не такі погані!

Марʼяна стояла в перламутрово-перлинних рукавичках із золотими візерунками. Притискала до грудей пакет із гречкою та кефіром. І плакала, кривлячи рот дугою, як маленька дівчинка.

Діана втішала Марʼяну. І високий гарний охоронець утішав. Він теж багато пережив у житті, втратив високу посаду та здоров’я через ворогів, близькі його обібрали та залишили… Він упорався. Одужав. І вийшов на роботу, хоч якусь поки що. І першого ж дня зустрів Маʼяну. Довірливу, добру, наївну Марʼяну, яка втратила віру у людей.

І вони знайшли одне одного. А потім побралися, звісно. А Діана-сусідка стала найкращою подругою Марʼяни, хоч вони були такі різні! Але різні часто й потрібні один одному в житті. Якщо вони мають однаково добре серце.

А рукавички Марʼяна Діні подарувала. Такий уже мала характер. На щастя. Тому що щастя, кохання, дружба, чесність – вони насправді є. І не треба втрачати віру. І нехай найкраще у цьому житті прийде до тих, хто повертає нам загублене. Це не просто рукавички чи гаманець. Це віра в добро і людей.