Зовиця навіть посуд за собою не помиє, приходячи в гості. Зате пів холодильника з’їсти не забуде!

Мій дім відкритий кожному. Особливо тим, хто може не лише поласувати в гостях, а й запропонувати допомогу. На жаль, зовиця до таких не відноситься!

Ми із чоловіком давно вже разом. Не писатиму точну кількість прожитих років, а то ще згладжу. Скажу тільки, що більше 10. У Колі є молодша сестра, якій нещодавно виповнилося 20. У них велика різниця у віці, бо свекруха довгий час не могла завагітніти другою дитиною, але дуже хотіла.

Коли вона дізналася у досить зрілому віці про своє становище, то одразу вирішила народжувати. У сім’ї чоловіка було прийнято порошинки здувати з Христини. А вона цим скористалася. Поки ми вставали на ноги з Колею, він паралельно ще оплачував коледж сестри, який вона, зрештою, покинула.

Так би ми давно вже переїхали до свого помешкання, але пристойна сума грошей йшла на сестру. Я не можу назвати зовицю нахабною, але вона розпещена і зовсім не пристосована до самостійного життя.

Христина поки що живе з батьками, але ніде не працює та не вчиться. По будинку основну роботу виконує мати – вона приходить з роботи та береться за приготування вечері. А після – прибирає квартиру разом із чоловіком.

А що ж робить Христиночка? І чому вона не прибирає дім, у якому живе? Вона шукає себе. Її мама так виховала, що дівчина нічого не повинна робити проти своєї волі.

Тобто зовсім нічого. Не хочеш прати брудні речі? Залиш – мама займеться ними. Немає бажання помити за собою чашку з тарілкою – які проблеми? У мами після роботи сила-силенна вільного часу, так що принцеса наша не турбується.

Чоловік теж не може ніяк вплинути на їхній побут. Він мені пояснив, що так вирішила їхня мама. Якщо вона вважає за правильне не просити Христину про допомогу, то нехай робить так, як вважає за потрібне.

Я не готова миритися з таким станом справ. Я зараз перебуваю в декретній відпустці – доньці лише 8 місяців. Але дивлячись на приклад того, що може вирости з дівчинки, якою не займається мама, я вже зараз замислююся над її саморозвитком.

Моя Меланія від народження дуже погано спить і вимагає постійної уваги. Мої батьки живуть в іншому місті, а свекруха зі свекром зайнята своїм побутом. Тому я обходжуся без допомоги.

Сказати, що це важко – це не сказати нічого! Я мало не скотилася в депресію, тому що сиджу 24/7 з дитиною одна в чотирьох стінках. Для мене вийти на пошту чи в магазин – це вже свято.

Після того як доньці виповнилося 5 місяців, я поступово почала запрошувати подружок у гості. До цього боялася, щоби ніхто нам заразу не приніс. Періодично до нас заскакує і Христина.

Усі мої гості звикли – поїли разом, значить, прибираємо зі столу теж разом. Усі розуміють, що я сиджу з малюком одна, тому будь-яка допомога – безцінна.

Розуміють це все, окрім Христини. Вона звикла вести себе як удома. Поїла, попила, подивилася серіали на нашому великому екрані і помчала додому. Так, іноді може доглянути Меланію, поки я збігаю за продуктами або в аптеку.

Але вона пальцем об палець не вдарить, щоб навести лад. Вона навіть не здогадається створити видимість допомоги по дому. Я їй – не її мама. І зі мною такі вибрики не пройдуть!

Якось я попросила її помити посуд після обіду, так вона вилупила на мене карі очі і здивовано дивилася хвилини зо три. Мені довелося почати її виховувати – а що робити, якщо нікому більше?

Христина не стала зі мною сперечатися, абияк прибрала і швидко зібралася додому. Мабуть, злякалася, що я ще її припасу. Так і сталося. На порозі я зупинила її і запропонувала посидіти ще з Меланією, поки я переберу дитячі речі.

Наступного дня мені чоловік почав висловлювати. Справа в тому, що зовиця поскаржилася свекрусі на мене, що я, зла відьма, змушувала її прибирати квартиру. Ще й піти вчасно не дала, додавши ще роботи.

Коля попросив більше не “мучити” його сестру, а пропонувати надавати лише посильну допомогу їй. “Ти знаєш, яка вона у нас особлива.” Ні, вона звичайнісінька розпещена фіфа, якій буде дуже важко побудувати сім’ю з таким набором навичок господині.

А те, як з’їдати смаколики, так золовка запросто. Навіть дякую не скаже! А як прибрати за собою, то “мамо, допоможи!”.