Зовсім скоро мені доведеться стати бездомним…

У моєї дружини є син від першого шлюбу. Колись ми їздили з ним на риболовлю, ходили в походи, клеїли моделі літаків. Я навчив його паяти і випалювати по дереву. Він допомагав мені в гаражі лагодити машину. Ніяк не можу зрозуміти, коли і як я упустив щось важливе?

Тепер це абсолютно некерований дикий підліток. Я постійно чую, що я йому не батько і звати мене ніяк,  хоча я виховую його з однорічного віку. При дружині він тихий і спокійний, а мене, коли дружини немає поруч, може і матом послати. Я спробував поговорити з дружиною, щоб вона вплинула на сина.

Після розмови з матір’ю, він пішов і не ночував удома три дні. Коли він повернувся, ця тема більше не піднімалася. Ми з дружиною живемо вже 15 років, але розписуватися не стали.

Через кілька років спільного життя, у мене з’явилися проблеми: друг перестав платити кредит, а я був поручителем. Дружина запропонувала продати мою двушку, додати мої накопичені гроші, купити трьохкімнатну квартиру і оформити на неї. Як тільки ситуація з банком вирішиться, вона перепише на мене квартиру. Ми так і зробили. Але квартира так і залишилася у власності дружини.

Я не був проти: ми жили душа в душу, та й якби зі мною щось трапилось – квартира буде у неї, а не дістанеться державі. Все було нормально, поки у дружини не виявили рак. Син зовсім як з ланцюга зірвався, дружина постійно в лікарнях. Онкологи кажуть, їй залишилося жити пару місяців.

Син прямим текстом говорить, що вижене мене після смерті матері. Дружина вірить у порядність сина і не хоче переписувати на мене мою квартиру. Може, комусь здасться цинічним, вирішувати питання з квартирою в такій ситуації, але я звичайний робочий, мені 45 і я ніколи не заощаджу собі на житло.

Я не хочу ставати бездомним, але схоже, що скоро я ним стану …