Зниклий подарунок

У мене дуже серйозна алергія на кішок. Дізналася я про це зовсім випадково. На моє повноліття подружки подарували мені наймиліше персидське кошеня. Раніше тварин в нашому домі не було, а тому про свою алергію я навіть і не здогадувалась.  На жаль, кошенятко тоді довелось віддати.

Однак це пояснення зовсім не влаштовує мою 9-річну дочку, яка з раннього дитинства мріє про кошеня.

Аня з задоволенням їздить до бабусі в гості, адже у свекрухи 4 кішки, які живуть у неї постійно, плюс, інколи ще кілька хвостатих живуть у неї, поки дочка Ірини Сергіївни шукає їм нових  господарів.

Я, на відміну від своєї дитини, вдома в Ірини Сергіївни не буваю. Така велика кількість кішок викликає у мене набряк носа, невпинне чхання та важкість дихання. До нас додому свекруха теж не ходить – на її одязі неміряна кількість котячої шерсті. І якщо з дочкою все просто – приїхала від бабусі – одяг одразу в прання, то свекруха на такі жертви заради задоволення побувати у нас в гостях, чомусь, не згодна. Так що бачимося ми на нейтральній території, та й то – зрідка.

Чоловік часто бував у своєї мами. Він і  по господарству допомагав, і по місту возив. А останні пару місяців, якраз після дня народження дочки, чоловік став від своєї мами ховатися. Ірина Сергіївна дзвонить, про щось просить, чоловік відразу вигадує тисячу й одну відмовку, чому у нього не вийде приїхати. На мої розпитування, чоловік бурмотів у відповідь щось невиразне, типу – втомився, машина барахлить, часу немає, завтра поїду.

До того, він і Аню перестав возити до бабусі, так само ніби ховаючись від дочки. Чим довше чоловік не з’являвся у своїй матері, тим більше всяких чуток початок до мене доходити. Моя двоюрідна сестра працює разом з сестрою чоловіка, Вірою. І судячи з вигадок Віри, це я посварила її маму і брата.

Я знову почала питати у чоловіка – в чому справа? Чоловік почав прямим текстом говорити, що мене це не стосується. Ну не стосується – і нехай не стосується. Я точно знала, що ні в чому не винна і ніякої провини за собою не відчувала.

Все б нічого, якби свекруха минулих вихідних до нас у гості не приїхала, вперше за багато років. Прийшла, вивантажила пакет з котячим кормом, вручила мені упаковку таблеток від алергії й почала кричати на всю квартиру:

– Киць – киць – киць! Муся, киць – киць – киць, йди сюди, моя хороша!

Я вже було подумала, що вона з глузду з’їхала.

– Ірина Сергіївна, Ви прекрасно знаєте, що в цьому домі не може бути кішки!

– Може! Я сама особисто через сина для Анюти кошеня передала, в подарунок на день народження. І про тебе подбала – таблетки купила, разом з кошеням відправила, щоб ти не чхала. Закінчитися вже повинні були – я ще привезла.

Ну зрозуміло. Чоловік тоді кошеня до дому не довіз, матері правду сказати – духу не вистачило, от і ховався. І Аню до бабусі не возив – дочка обов’язково б сказала, що ніякого кошеняти в очі не бачила.

Ми з дочкою зібралися і вийшли до під’їзду, разом з Іриною Сергіївною, щоб вона шерстю по квартирі не сипала. Аня і її бабуся обурено перемовлялися, Ірина Сергіївна пообіцяла внучці ще одне кошенятко. Поки ми сперечалися – я заявила, що кішок в моєму домі не буде, а свекруха наполягала, що заради щастя дитини можна і пігулки від алергії попити, приїхав мій чоловік.

Ірина Сергіївна відразу накинулася на нього з розпитуваннями про долю нещасного кошеняти. А дочка відразу заявила, що на тата образилася, через не вручений пухнастий подарунок.

Мій розумний чоловік не придумав нічого кращого, як заявити, що кошеня віддала я. І поки він звалював все на мене, він мені ще й підморгував: типу, прикрий мене.

Гнів свекрухи і дочки відразу розвернувся в мою сторону. І нічого, що про існування цього подарунка я була взагалі не в курсі? Свекруха на мене розлютилася, обізвала живодером і пообіцяла нацькувати на мене всі можливі спільноти щодо захисту тварин.

Аня сказала, що не буде зі мною розмовляти, поки в нашому домі не буде кішки й не просто кішки, а саме тієї Мусі, яку їй передала бабуся.

Один тільки чоловік вибачення просить і гори золоті обіцяє, якщо я його не здам. Ситуація – тупіше нікуди. Ну не взяв би чоловік кошеня у своєї матері. Вона вже скільки років з маніакальною наполегливістю намагається нам прилаштувати хоч якусь кішку, прекрасно знаючи про мою алергії. Доньці б відразу сказав, що бабуся передала подарунок, але ми його залишити не можемо.

Та й взагалі – що за мода тварин дарувати? Тим більше – в нашій ситуації? А ось так, звалити все на мене, виставити винною і перед дитиною, і перед свекрухою?

Додумався ж. Навіть айфон купити обіцяє, якщо я його прикрию, аби в очах матусі поганим не виглядати.