Знала правду, яку не варто розповідати

Я з села. Поїхала навчатись в місто. Відучилася, червоний диплом. З руками й ногами забрали в одну велику фірму. Я хороший фахівець, та ще й дівчина – уваги на початку до мене було багато.

Звичайно, було непросто. Відразу почали інші дівчата про мене інформацію пробивати, з’ясували, що я з села, мовляв, злиденна, хоча з грошима у мене все нормально, одягаюсь теж добре. Так, немає свого житла і квартири, але на оренду і навіть подорожі вистачає.

Злі язики, як завжди, але мене це не зломило. Тим більше в фірмі було і є багато хороших людей. Одного разу я там з хлопцем познайомилася. Виявилося, що його батько – колишній директор цієї контори, зараз на пенсії.

З хлопцем у нас трапилась любов, він мені зробив пропозицію. Поїхали знайомитися з батьками. На жаль, з майбутнім свекром у мене не склалося.

Якщо коротко, то майбутній свекор – справжній мачо. Зустрічався з багатьма дівчатами з мого інституту, якось навіть приїжджав за мою одногрупницею. Вона потім у деталях розповіла, який він щедрий. А дружина, мама майбутнього чоловіка, дуже мила жінка. Можливо, вона нічого не знає. Мені тепер соромно дивитися свекру в очі, та й неприємно.

Як думаєте, розповідати майбутньому чоловікові правду про його батька? Або мовчати?