Знадобилось багато років, щоб ми таки стали щасливими

Коли мені було ще 17 років, я закінчила школу і вступила до  університету навчатись на економіста. Оскільки я була спокійна, розумна дівчинка, то весь мій час витрачався на навчання.

На хлопців часу не було, але в соцмережах у мене був аккаунт. Там я і познайомилася з чоловіком. Він був старший за мене на 11 років. Я постаралась дізнатись максимум інформації про нього, перш ніж з ним зустрітися. Начебто нічого кримінального або вульгарного. На першій зустрічі Саша мені не дуже сподобався, але спілкуючись з ним далі, я змінила свою думку. Через півтора року ми одружилися.

Після весілля я пішла в автошколу, оскільки завжди мріяла водити машину. В автошколі у мене був інструктор, ровесник мого чоловіка, звали його Іван.  З перших занять ми з Іваном відразу ж знайшли спільну мову, він розповів, що одружений вдруге й у нього двоє дітей. Кожен день, коли в інструктора видавалася вільна хвилина, він відразу писав або дзвонив мені. Вечірньої пори він пропонував покататися, оскільки я ще не вміла толком їздити, то не відмовлялася і ми їздили практично всю ніч.

Коли я здавала іспити, за мене Іван переживав значно більше ніж чоловік. Коли права були отримані, а нова група ще не набралася, Іван поїхав до свого міста і сказав, що залишиться там. Природно, спілкування ми продовжили, кожен день телефонували один одному. На останній нашій зустрічі, я подарувала йому блокнот з моїми віршами. Вірші – це моє хобі.

Через місяць, відколи ми не бачилися, Іван зателефонував мені та сказав, що пішов від дружини і їде за мною. Такого повороту я точно не очікувала. А за день до цього я зрозуміла, що вагітна. Чоловік був на сьомому небі від щастя. А тут такий поворот …

Іванові я відразу сказала, що з ним нікуди не поїду – виховання не те. Потім кілька місяців він писав і дзвонив, але я його додала в чорні списки. Я народила сина, а через 2 роки другого. Іван перестав писати і я почала забувати про нього …

Минуло вже 6 років, як я нічого не чула про Івана. І так вийшло, що від роботи, мене направили у відрядження в його місто. На вулиці була зима, дорога була погана і мене занесло. Машина, на якій я вилетіла з траси, пару разів перекинулася. Слава богу, що я дивом залишилася жива. Був струс і пару подряпин. У свідомість я прийшла в лікарні. Мене вилікували та відправили додому. Але через місяць.

Чоловік був радий, що залишилася жива, але сильно журився з приводу розбитої машини. Слово за слово, ми з ним почали лаятися. Дня не минало, щоб він не згадував моє «мистецтво водіння». Прям дістав уже. Потім став чіплятися, як я готую, як я прибираю, перу, виховую наших синів, його немов підмінили. А потім мені (по секрету), бабусі біля під’їзду доповіли, що бачили його з «блондинкою в короткій спідниці».

Природно, мій Саша все заперечував. Любов перегоріла, а тут на роботі знову посилають у відрядження, в те саме місто, де живе Іван. Я знову поїхала, але на цей раз поїздом. Було вже темно і на вокзалі я взяла таксі, щоб поїхати на знімну квартиру.

Таксист всю дорогу мовчав і якось дивно поглядав на мене і лише коли ми під’їхали, він заговорив. Я його впізнала. Це був він, мій друг – Іван. Так вийшло, що квартиру мені зняли по сусідству з ним. Пізніше ми зіткнулися в під’їзді, я  тоді удала, що поспішаю і втекла. Потім кожен день уникала зустрічі, хоча квартири навпроти.

Вночі у двері подзвонили, біля дверей лежала записка і букет троянд. Було запрошення на обід в кафе. Я все-таки вирішила зустрітися з ним і поговорити. Ми зустрілися, але я трималася до останнього, залишивши Івана ні з чим.

Повернулася назад додому з відрядження і знову занурилася в порожні закиди чоловіка. Мені набридло і я подала на розлучення. А через пів року я сама розшукала Івана і погодилася з його пропозицією. Він навіть не здивувався:

– Ти знаєш, а я був впевнений, що ти до мене повернешся.

Ми повінчалися і живемо разом у його квартирі вже четвертий рік. Я дуже щаслива. Шкодую, що не зробила цього раніше. У нас дружна сім’я, двоє моїх синів і спільна донька.