Змінити можна все

Життя здавалось б вдалось, у своїх майже 35 років, у Наді було все: будинок, машина, побудована кар’єра і навіть невеличкий котедж за містом. Однак, в особистому житті Надії все ніяк не виходило. ЇЇ зосередженість на кар’єрі та постійна “бойова стійка” перетворювали будьяке спілкування з чоловіками в постійну боротьбу. В молодості її  цей факт не хвилював, адже все ще попереду. Але час йшов, а ніяк не складалося. Звичайно, у Наді були чоловіки, але тривалі стосунки чи сім’ю створити не вдавалось.

В день свого 35-го дня народження вона залишилась на самоті: на роботі не надто любили сувору бізнес-леді, а подруги самі загубилися на життєвому шляху, не знаходячи спільної мови та тихо заздрячи. Самотньо відсвяткувавши замовленою з ресторану їжею, Надя сиділа з келихом в руці і думки вирували в її голові. Зазвичай, вона не відчувала себе самотньою, але сьогодні самотність відчувалася скрізь, тиша будинку гнітила її. В цей момент вона зрозумліна, насільки вона хоче мати дітей. Не тямлячи себе Надія відкрила ноутбук і руки самі набрали текст: “сурогатне материнство”.

Через тиждень Надія відвідала кращий репродуктивний центр міста. Тут, після оформлення формальностей, їй запропонували кандидатури серед яких вона обрала миловидну жінку приблизно свого віку. Так відбулось знайомство Наді з Вікторією, потенційною сурогатною матір’ю.

Надія вирішила познайомитись поближче, адже в клініці чекали на її рішення. Вона запросила Вікторію в кав’ярню, де за філіжанкою кави жінки довго-довго говорили. Саме там Віка розповіла причину, що спонукала її піти на такий нелегкий крок-виношування чужої  дитини. Єдиний син Віки важко хворів, вони з чоловіком витратили на лікування все. Вони взяли силу-силенну кредитів, залишились без житла, звертались до багатох благодійних організацій за допомогою яких отримали пожертви від небайдужих, однак цього було мало. Необхідно зробити ще одну операцію за яку заплатити нічим, а вона потрібна як повітря. Вона розповіла що її чоловік, Михайло, працює практично цілодобово, але вони не встигають зібрати гроші: операція потрібна негайно, адже життя дитини в небезпеці. Так як Віка вже здала всі необхідні аналізи в клініці, Надя вирішила, що саме ця жінка стане матір’ю для її дитини.

Сплив час, Віка була на 8 місяці вагітності і Надія вже передчувала радість материнства, як все пішло шкереберть. Син Віки, за запевненнями лікарів, мав повністю одужати після вчасно зробленої операції, однак його стан почав різко погіршуватись. Від таких сильних негативних вражень у Віки почалися передчасні пологи. Надя летіла в клініку,  накинувши халат, вона підійшла до дитячого ліжечка. Там солодко спав пухлощокий малюк. У Надії защеміло серце від ніжності: нехай вона і не носила цю дитину, але все рівно він був її частиною, її плоттю і кров’ю. Віка в цей час була ще в операційній, де за її життя боролись медики.

Михайло теж спішив до пологового будинку, по телефону йому сказали, що стан Віки критичний. Та все було дарма, він не встиг.

Надя вважала себе зобов’язаною допомогти Михайлу, адже вона вважала себе частково винною в тому, що трапилося. Вона взяла на себе всі майнові проблеми сім’ї Віки: оплатила операцію синові, закрила всі кредити та допомогла з житлом. Спільні переживання та проблеми зблизили її з Михайлом. Вони гуляли з дітьми, ходили на атракціони та в театри. Горе Михайла згасло і між ними виникли теплі почуття. З часом вони з’їхались.

Ранок чергового дня,  Надія прокинулася від тупотіння дитячих ніг в коридорі, що швидко наростало. Двоє хлопчаків буквально увірвались до спальні батьків та з радісними криками кинулися на неї: «З днем ​​народження, мамусю!».