«Живіть з батьком, а я буду особисте життя влаштовувати …»

До офіційного розлучення наші батьки прожили разом майже вісімнадцять років. Тато завжди був спокійним розважливим чоловіком, а от мама …

Мамі постійно все було не так. Ми з сестрою були погодками, можливо, саме це так вплинуло на її психіку. Вона, як сірник, спалахувала з найменшого приводу. То одяг не прибрали, то тарілки за собою не помили, то оцінку погану отримали … А вже тато, то і зовсім був завжди винен у всіх проблемах. Мати його ще й ревнувала без приводу постійно.

Через п’ятнадцять років шлюбу їй якась особлива «шлея» під хвіст потрапила. Вона стала говорити, що її життя – зовсім не те, що вона хотіла в житті і пора щось в ньому міняти. Батько умовляв маму не розлучатися, намагався якось змінитися, стати рішучішим і жорсткішим, нас просив бути слухняним і вчитися добре, але це не допомогло. Через три роки мати назвала батька «ганчіркою» і все ж подала на розлучення.

Батькові нічого не залишалося, як погодитися. Тоді він думав, що це все не серйозно і розлучення нічого не змінить в нашому житті, але сталося навпаки. Мати зібрала речі, посадила нас, дорослих дівчаток, на диван і з серйозним виглядом заявила:

– Все, я свою місію виконала, тому йду. Живіть з батьком, а я буду особисте життя влаштовувати …

Вона пішла. Пішла на зовсім. Тато був дуже засмучений, а ми з сестрою підозрювали, що у неї давно вже був хтось інший, до якого вона пішла зараз. Потім, через знайомих, ми дізналися, що це дійсно було так. Батькові, природно, ми говорити про це не стали.

Той інший був непрацюючим, але їздив на дорогій машині і мав багато грошей. Було зрозуміло, що щось тут не чисто. Тим більше, він був молодший за маму і навіть ми, в свої шістнадцять і сімнадцять років, розуміли, що ці відносини ненадовго. Але наша мама виглядала щасливою і ми не сміли нічого їй говорити.

Та й говорити те в принципі можливості не було, мати жодного разу не прийшла навіть нас відвідати, зателефонувала пару раз спочатку і все. Батько ходив сумний і роздавлений. Ми намагалися підбадьорювати його, але все було марним. Він постійно згадував, як вони з мамою познайомилися, як добре все було колись і як він її все ще любить.

Минуло три роки. Я познайомилася з Володею і збиралася заміж. Батько організував нам відмінне весілля, взявши на себе всі витрати, хоча я вже працювала сама. Мати на моє весілля не з’явилася, хоч ми і запрошували її. Ця образа ніколи не покине мене.

Через рік вийшла заміж і моя молодша сестра. Історія повторилася. Матері було не до нас тоді. Її бойфренду загрожував суд за якісь фінансові махінації і вона була зайнята вирішенням його проблем. Батько залишився зовсім один. Ми з сестрою намагалися частіше відвідувати його, але, ясна річ, це не дуже виходило, свої сім’ї, свої справи.

Коли ми дізналися, що батько «дружить» з одного своєю колегою, то дуже зраділи. Жінка вона була хороша, наш тато піднісся і навіть помолодшав. Але тут з’явилася вона, наша мати. Її співмешканцю все ж дали термін після довгих розглядів і вона залишилася одна. Знаючи м’який характер колишнього чоловіка, мати вирішила повернутися до нього.

Батько був в роздумах. Він покликав нас сестрою, щоб порадитися. Але ми, одноголосно, були проти того, щоб батьки знову зійшлися, хоч батько і говорив, що все ще любить нашу матір.

– Тату, ми хочемо, щоб ти був щасливий, а з нашою мамою ти таким не будеш. Хіба ти не знаєш прислів’я: який вчинив один раз …

Батько прислухався до нас і не прийняв матір назад. Та довго злилася, але потім поїхала кудись і пропала. Наш тато досі живе з тією своєю колегою і вже зовсім не шкодує про своє рішення.