Жити прийшлось не з тим, хто ходив до мене на побачення…
На превеликий жаль, я стала жертвою того, як людина при знайомстві показує іншого себе, далекого від реальної людини. Я й досі не можу від цього оговтатись…
Коли ми познайомились з Іваном, мені було 16 років, а йому 18. Ми зустрічалися п’ять років, а коли мені було 21, ми одружилися. Ми розписалися тому, що я завагітніла, дитина була бажана та запланований, але я не хотіла розписуватися, мені й так було добре! Але, на жаль, ми одружилися.
Буквально через місяць, я почала помічати дивні речі. Іван не мив ноги після роботи, він не мився взагалі, поки я про це не нагадувала, він не чистив зуби, його щітка так і лежала, нерозпечатаним. Мені стало цікаво, якщо йому не сказати помитися, скільки він витримає?
Пройшов місяць, тільки уявіть собі, МІСЯЦЬ не митися, здалася я, а не він, відправила його у ванну.
Його постійний сморід, його страшний вигляд. Мені було противно лежати біля нього, не кажучи вже про щось більше. За час нашого шлюбу, я часто їздила до мами в гості на пару днів, мені було соромно самій за себе.
Це був повний аут, але ж до того як ми стали жити разом, було все чудово, мився, зуби чистив, інтим був на вищому рівні. А ще він почав порівнювати мене зі своєю матінкою: а мама робить не так, а мама ось так робить, а ти не правильно зварила, мама варить так то. А те, що його мама крім макаронів, нічого не вміє готувати так це нормально!
Ми з ним прожили вісім місяців, більше я не витримала. Я не могла зрозуміти, як я не помітила його справжнього. Я його вигнала, залишилася одна з дитиною, але краще жити самій, ніж з таким чоловіком!